- Олександре Костянтиновичу, раніше волиняни Вас ототожнювали з активною партійною діяльністю і роботою як депутата у найвищому представницькому органі краю – обласній раді, тепер вже більше року Ви у виконавчій гілці влади, то що важче – представляти чи виконувати?

Без сумніву – важче виконувати. Тут має значення і те, що чиновник діє від імені держави, і те, що за свої дії несе персональну відповідальність. Бо у депутатів вона – колегіальна, а отже й необов’язкова. Окрім того ради лише приймають рішення і оцінюють результат. А виконавчі органи влади їх втілюють і беруть «вогонь на себе», навіть якщо ці рішення прийняті невчасно або невдало.

- Підсумовуючи рік, який ви при владі, щоб ви назвали, як успішно реалізоване, а що поки не вдалося вирішити?

Одним з пріоритетних завдань наша команда ставила розвиток інфраструктури області. Зусилля саме у цьому напрямку, як на мене, можна вважати найуспішнішими.

За минулий рік на будівництво і реконструкцію об’єктів соціальної інфраструктури ми використали 90 мільйонів гривень, з яких 48 мільйонів забезпечив державний бюджет (у 2009 році це було лише 13 млн. грн.) і 42 мільйони ми виділили із обласного бюджету.

У цій сумі не враховані капіталовкладення галузеві, як наприклад міністерства освіти, «чорнобильські» кошти, а також асигнування районних і міських бюджетів.

Назву найбільші об’єкти:

- збудовано обласний центр радіаційного захисту населення в м. Луцьку, так званий блок «Б» за один рік ми зробили більше, як за усі 5 попередніх років;

- добудова центральної районної лікарні м. Любомль;

- завершено будівництво поліклініки на 300 відвідувань у зміну центральної районної лікарні у м. Ківерці;

- введено у дію першу чергу поліклінічного відділення Шацької райлікарні з денним стаціонаром та пунктом швидкої медичної установи, смт. Шацьк.

- проведено капітальний ремонт Святогорського монастиря с. Зимне;

- здана в експлуатацію школа у с. Красноволя, Маневицького району. Завершується будівництво школи у с. Майдан Липненський.

Цього року лише з державного бюджету на капітальні видатки для області передбачено 180 млн. грн. І у нас дуже амбітні плани: від завершення масштабної реконструкції митного переходу «Ягодин» - до зведення багаторічного довгобуду обласного перинатального центру.

Друга успішна позиція, з ознаками прориву, це, безперечно багатостраждальний довгобуд шахта №10. У минулому році на добудову ми освоїли 148 млн. грн. цього року для цього об’єкта передбачено 150 млн.грн. з держбюджету.

Третє, що ми можемо занести собі в актив це – наведення порядку у державних закупівлях. У цій сфері ми виявили масу порушень і зловживань, через що поплатилися посадами чимало керівників. Сьогодні це – пильна увага до проведення тендерів, ретельне спостереження за рухом бюджетних коштів і прискіпливий контроль за якістю продуктів, товарів і послуг, які закуповуються за державні кошти.

Четвертий важливий наш здобуток це – формування ефективної вертикалі влади. Сьогодні у ланцюжку область-район-місто працює дієва команда з жорсткою виконавською дисципліною і високим рівнем відповідальності.

А щодо того, що не вдалося, то відповідально констатую: відвертих провалів немає. Є труднощі, є проблеми, але усе це тільки питання часу і ресурсів.

- Олександре Костянтиновичу, хочу повернутися до теми будівництва шахти № 10. Кошти надійшли, але перед святами мала місце затримка виплати заробітної платні гірникам. З чим це пов’язано і чи вдалося залагодити проблему?

Такий прикрий факт мав місце. І пов’язано це було з тим, що виконавець робіт з будівництва шахти - «Луганськшахтопроходка» - категорично вимагав оплати за виконані роботи понад складений кошторис. Відтак, забракло би коштів на оплату праці волинським шахтарям. Я два дні працював над проблемою у Києві. Велися надзвичайно важкі і напружені переговори. Але проблему таки вдалося залагодити. І наші гірчичники отримали зароблене перед Великодніми святами.

- Продовжимо. Чи можна віднести до тимчасових труднощів ситуацію у дорожньому господарстві області?

Цього року ми запланували великий об’єм робіт з капітальної реконструкції, ремонту і будівництва доріг. На що передбачено майже 70 млн. грн.

Минулого року відремонтовано майже 100 км комунальних автодоріг комунальної власності на суму 26 млн. грн. Для порівняння у 2009 році проведено ремонт 46 км доріг комунальної власності на суму 14 млн. грн.

Що стосується державних асигнувань на ці потреби, то за рахунок державної скарбниці у минулому році на будівництво міжнародної траси Київ-Ковель-Ягодин профінансовано без малого 200 млн. грн. На цей рік заплановане фінансування у сумі 500 млн. грн.

- На початку року було проголошено, що цьогоріч Волинь позбудеться такої хронічної проблеми, як підтоплення поліських районів. Що вже зроблено для цього і чи вдасться таки реалізувати заплановане?

Готова до виходу постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо недопущення підтоплення поліських територій Волинської області». Згідно із цим документом для протиповіневих заходів області виділяється більше 30 мільйонів гривень. Їх вистачить щоб повністю профінансувати усе заплановане.

Взимку ми провели велику підготовчу роботу. Нарешті вирішене багаторічне питання перенесення меж природного заповідника у Любешові, що дозволить звести захисну дамбу і нарешті вбезпечити людей від високою води. Також розчищено від лози і сухостою місцеві дренажні канали. Розуміючи, що у територіальних громад на це, як завжди, забракне коштів, ми підключили службу зайнятості. Ця новація дала гарний результат. Щоправда, довелося місцевих керівників інтенсивно підштовхувати. Окремі сільські голови взялися до справи лише після моїх особистих раптових перевірок. Така позиція мене не те що дивує, а й відверто обурює, бо ж сільські голови мали постаратися не для якоїсь там влади чи галочки, а для своїх людей.

Але справу вдалося зрушити з місця. На черзі – магістральні канали і захисні споруди. Думаю, все встигнемо упродовж літа. Мешканці поліських районів нарешті зітхнуть з полегшенням. Та й державі ефективніше і дешевше один раз вкласти кошти у вирішення проблеми, як щороку витрачатися на відшкодування збитків, завданих стихією.

- Ви завжди наголошували на необхідності тісної взаємодії виконавчої влади і депутатського корпусу – зокрема, в одному з публічних виступів Ви заявили, що функції депутата не повинні зводитись до натискання кнопки у сесійній залі, а прийоми не повинні перетворюватись в аналог поштових відділень, які займаються пересилкою звернень у відповідні служби – чи змінилась разом з цим і ментальність народних обранців і чиновників, чи вдалося Вам на практиці стимулювати їх бути лобістами інтересів волинян?

У вашому питанні закладено дві проблеми. Перша. Взаємодія представницької і виконавчої влади. Ми всі з вами переживали часи, коли місцеві ради і органи виконавчої влади на місцях представляли опозиційні політичні сили. Це було не просто двовладдя, а якась анархічна вакханалія. Бо замість спільно вирішувати проблеми мешканців тієї чи іншої території, велися дрібнопомісні політичні війни, йшли змагання за популістські дивіденди.

Це спостерігалося і на рівні держави. Але представники і однієї, і іншої гілок влади, так би мовити, в одній упряжці і разом мусять тягти воза. У них – одне завдання: розвиток території і зміцнення благополуччя людей. Саме такої співпраці, на мою думку, нарешті досягнуто в Україні загалом і у регіонах зокрема.

- Тепер щодо рад, які політично не однорідні. Як на мене, твердження про те, що чоботи мусить шити швець, а на дуді грати музика не повинно стосуватися депутатської діяльності, ким би за професією, або за партійною приналежністю не був представник громади у раді.

Рада це - колегіальний орган, що приймає ефективні рішення для розвитку усієї території, і разом відповідає за прийняття і реалізацію цих рішень.

Вважаю, що депутати мають працювати не тільки сьогоднішнім днем, а й на перспективу, діяти без упередження, керуватись у рішеннях інтересами більшості мешканців, шукати альтернативу. А ще не забувати, що ми відповідальні не лише за те, що робимо, а й за те, чого не робимо.

Тобто, варто виробити таку місцеву політику, за якої влада розуміє, що управляти – значить не володарювати, а виконувати обов’язки. І саме на такий стиль роботи ми і націлюємо своїх депутатів.

І ще одне. В Україні немає реального механізму відкликання депутата громадою, якщо він не виправдав покладених на нього сподівань і обов’язків. Принаймні, прецедентів таких я не знаю.

Тому, поки не з’явиться така реальна правова можливість, і поки громади прискіпливо не контролюватимуть те, як виконує їхні повноваження у владі обраний ними представник, таку функцію на себе бере наша політична сила. Вона першою і уповні спитає зі свого депутата за те, що він зробив, а найперше – не зробив для своїх виборців.

- Серед іншого, Ви взялися за завдання повернути у наше життя таке поняття як громадський, а не лише приватний інтерес, в тому числі для реалізації запропонованих Президентом і урядом ініціатив… Такий заклик - припинити думати про себе як про пересічного українця, від якого нічого не залежить – спрацьовує? (чи волиняни швидше сприймають його як перекладання відповідальності?)

Ви маєте рацію. Це - справді проблема. Мало якій місцевій владі поталанило з достатньо високою активністю громади. Причина чи то у ментальності – «Моя хата з краю» і «Своя сорочка до тіла ближча», а може у тому, що наші люди зневірилися у владі і звикли покладатися винятково на себе.

Тому ми повинні бути одностайними у намаганні залучити до управління громаду. Це, по суті, визнання того, що всі ми, як суспільство, відповідальні одне за одного.

Є дві ознаки добробуту громади: багатство і довіра до влади. Але першого ніколи не набути без другого. Довіра до влади передбачає, що сама влада вдається до таких дій, які піднімають її авторитет серед громадян. І разом з тим, громадяни зі свого боку, дають владі кредит цієї довіри. І наша команда намагається працювати так, аби відновити довіру людей.

- Що виявилось найважчим у роботі першого заступник голови облдержадміністрації?

- Бути першим.