Спочатку була вельми стандартна промова мера Богдана Шиби, а ось наступні доповідачі змусили багатьох, хто зібрався на площі перед міськрадою прокинутись. 

    Активіст національно-демократичного руху, кандидат філософських наук Василь Бубенщиков у своєму виступі зосередився на характеристиці влади з доволі «красномовними» означеннями, які кандидату філософських наук, на мою думку, не зовсім до язика. Сценарій зажований: критика влади, рахунок прорахунків, пошук винних. Прикро, що після подібної промови мабуть мало хто поставив собі запитання чому? 

    Якщо ж хтось його собі таки поставив, то слова Василя Бубенщикова виглядали аж надто мляво і скидалися радше на відвертання уваги від того, що на споді усіх проголошених звинувачень. 

    Пан Василь з інтонацією людини, яка звикла виголошувати промови з кафедри провів невеличку лекцію на предмет того, що влада мовляв не виконала обіцянок, не зробила халяви і т.д і т.п. Якщо людина вважає, що має право висувати звинувачення, то цілком логічно було б запропонувати вихід із ситуації що склалася, принаймні, така якість охарактеризувала б промовця як справжнього патріота та людину, що знає рішення проблеми про які говорить. Почути конструктивну не вдалося лише розв’язку на зразок: скинути «не нашу» владу і поставити «нашу». Ще кілька років тому такий сценарій став українською реальністю і власне за цей сценарій Україна зараз повинна розплачуватися. Щоправда, про це Василь Бубещиков теж чомусь не згадав, як зрештою і не запропонував конструктивного вирішення тих проблем, про які він з таким придихом розповідав. 

    Хоча, варто було б згадати з чого все починалося. А починалося все з популізму та пролетарських гасел, які завели Україну в економічну прірву, оскільки окремі «діячі» такою ціною просто намагалися зняти дивіденд довіри з української громади. Якщо пан Бубенщиков є кандидатом філософських наук, то повинен розуміти. Що філософія економіки – специфічна і доволі конкретна, не поклавши не візьмеш, а взявши мусиш покласти. Тим часом попередні «патріоти», які прибрали владу до рук у 2004 році цей процес вивчили очевидно лише на половину, а тому він обмежувався лише тим, щоб брати. Наслідки на собі ми вже відчули. До речі, є ще один філософськй принцип: «За все потрібно платити». Не має значення чи це хліб в магазині чи українська незалежність. Наші предки платили кров’ю, відстоючи географічні терени краю, сьогодні незалежність – це передусім економічна свобода і стабільність. Власне вчинки попереднього уряду як ніколи поставили її під загрозу, те, що відбувається сьогодні, це екстрене подолання непродуманої та популістської діяльності, так звана шокова терапія, бо пацієнт «швидше мертвий, аніж живий». 

    Нещодавно прочитала рядки зі статті відомого українського письменника Сергія Жадана, як мені здалося вони просто чудово характеризують нинішню ситуацію із патріотичною істерією. 

    «Мені завжди видаються дитячими та інфантильними спроби моїх співвітчизників перекласти відповідальність за всі свої проблеми на когось стороннього, на якісь міфічні потойбічні сили, котрі сплять і бачать уві сні, яку би ще западляну підкинути довірливому українському народу. Натомість, не полишає враження, що більшість проблем невтомний український народ створює собі сам, з тим, щоби потім їх, ці проблеми, героїчно долати… 

    Нам не потрібен жоден зовнішній ворог, жодна рука Москви чи бабло Нью-Йорка – всі наші проблеми природно виникають із наших життєвих принципів та моральних переконань, підкріплюючись отриманими нами в житті знаннями, навичками та рефлексами. 

    Тому про яких зовнішніх ворогів ви говорите? Перш ніж боротись із зовнішнім ворогом,спробуйте спочатку переконати сусідів не смітити в під'їзді. Думаю, вам буде чим зайнятись ближчі кілька років. І це з урахуванням, що ви теж припините там смітити. Хоча, зрозуміло, простіше звинуватити в цьому яких-небудь манкуртів із яничарами – і переконливіше буде, і прибирати, врешті-решт, не доведеться». 

    І знову до філософії. «Шлях подолає той, хто йде» власне цим і займається нинішній уряд. Він рухається. Бо на шляху до економічного процвітання є чимало чагарників, я потрібно прочистити. Звичайно, процес не завжди буде влаштовувати абсолютно всіх, але це теж філософія… Пам’ятаєте, щоб отримати щось, потрібно розуміти, все має ціну і часто вона не обмежується лише вишиванкою, оселедцем та шароварами. 

    Далі святкування мене просто повеселило до сліз. Наступним доповідачем, який виголосив промову був громадський діяч, перший голова Народного руху України на Волині Михайло Тиский. Він розповів, що за українську національну символіку в радянські часи відкривали кримінальні справи. А ще пригадав «кричущу» історію про те, як у кінці 80-х років «якийсь хлопчина намалював в туалеті у школі тризуб і поплатився за свій вчинок». Відверто кажучи, зараз не 80-ті роки, але після такого вчинку, «хлопчині» треба було б влаштувати публічний масаж гузна, щоб іншим не хотілося малювати на стінах чи то тризуби чи комбінацію з трьох літер, чи символи любовного зізнання. 

    Люди слухали промовців. Літо догорало у прижовклому листі дерев. Демократичне сонце освітлювало всіх без класифікації та відбору. А Богдан Шиба мило всміхався під час ревних промов новою, безвусою посмішкою.

Лариса Кузнєцова