 Сумна дата, яку вшановує Україна, знову зібрала ветеранів та молоде покоління разом, аби пригадати та вшанувати полеглих, а також тих, хто загинув у страшних жорнах війни 1941-1945рр. Саме у теплі червневі дні, майже 70 років тому на нашу Батьківщину увірвалися армії фашистської Німеччини.
За словами самих ветеранів. Це було жахливо, неочікувано та моторошно. Адже їм, нині сивочолим поважним людям на той час було щонайбільше по 18-20 років. Вони ще тільки починали жити, а вже на старті цього шляху життя багатьох їхніх товаришів обірвалося. Федір Орлов, голова обласної організації інвалідів ВВВ та Збройних Сил, зауважив, що дата початку війни – це не та подія, яку потрібно вшановувати, оскільки для багатьох вона пов’язана із страшними і подекуди невиправданими втратами.
Разом з тим, ветеран підкреслив, що потрібно шукати правди, відкривати нові сторінки історії, для того, аби зрозуміти всю суть страшної події, яка спіткала світ кілька десятиліть тому. Федір Орлов розповів, що у суспільстві сьогодні йде багато розмов та дискусій з приводу того, яким чином починалася війна? якою була міра готовності? скільки втрат ми понесли у перші дні…?
«На сьогодні молоді ніхто не пояснює, чому відбулася ця війна, чому вона стала можливою? Я близько 40-ка років займався пошуками історичних фактів, які мали місце під час війни. За часів Радянського Союзу – це було непросто, оскільки більша частина інформації була засекречена. Перші дні війни були для нас катастрофічними за своїми втратами. Для прикладу, наведу цифри. Якщо на той час кадрова армія складалася з близько 4 млн чоловік, то потягом перших місяців війни взяли в полон і загинуло приблизно 3,5 млн. 
Фашисти просувалися територію Радянського Союзу блискавично. За тиждень вони подолали 350-400 км – це приблизно 50 км протягом доби, тобто німці повинні були рухатися посиленим маршем. Техніка, яка на той час була не такою швидкою як тепер теж рузалася в середньому зі швидкістю 60 км/год. Це стало можливим саме завдяки раптовості та неочікуваності такого зухвалого втручання.
Кадрова армія була абсолютно не готовою до ведення бою: не вистачало зброї, обмундирування, провізії. І це закономірно, адже понад 40% усіх армійських складів стратегічного призначення на момент початку війни знаходилися на Заході, тобто в Україні, Білорусі. Саме ці території як ви пам’ятаєте нмці захопили у перші ж дні боїв. Відтак, наші війська часто атакували нашою ж зброєю, бомбили нашими гранатами. Фашисти мали вдосталь пального, яке було на складах, а також провізії.
Були й такі випадки, коли дивізія радянських солдат йшла в бій з одними лише гранатами, оскільки іншої зброї просто не було – це означало йти на смерть, оскільки ручна граната проти кулемета – ненадійний захист…
Тому, коли у фільмах про війну показують, що у вбитого воїна товариші забирали зброю, то це дійсно правда. Варто відзначити, що генералітет був взагалі непідготовлений до війни. Німеччина на момент нападу на Радянський союз мала висококласно підготовлену армію. Адже до того вони захопили майже всю Європу. Виробничі потужності та видобуток стратегічн важливих корисних копалин у них були значно вищими ніж у Радянського Союзу, де все було катастрофічно застарілим. Війна з Фінляндією у 1940 році, продемонструвала повну неспроможність вести ефективний та результативний бій. І це з країною, у якої населення на той час було трохи більше них 2 млн. Офіцерський склад був теж неготовим до бою – не було освічених командирів, у багатьох взагалі була лише початкова освіта, ані військових академій, ані училищ, лише прискорена програма. Був випадок, коли командира штурмової ескадрильї, який відзначився на війні в Іспанії призначили командуючим ВВС округу. У перші дні війни він застрелився, оскільки ті втрати, які несла авіація були катастрофічними.
Звичайно, те, що відбувалося було суцільним кошмаром. Сталін уже в перші роки війни видав укази про покарання дезертирів, тих хто свідомо завдає собі тілесних ушкоджень – таких наказано було розстрілювати, також з’явилися штрафні батальйони, які кидали на найважчі ділянки фронту у них давали можливість кров’ю довести вірність Батьківщині. Вижити у таких ротах та батальйонах було практично неможливо. Історія Великої вітчизняної війни часто викривлялася в процесі зміни керівників мінялися фаворити, простих вояків рідко згадували, хоча, саме завдяки їм вдалося повернути хід подій із відступу у наступ, який згодом закінчився капітуляцією фашистської Німеччини.
Подекуди історики розповідають, що буцімто ми у перші дні війни «драпали" як тільки могли. Втім, самі ж німецькі офіцери описували у щоденниках, втрати від зброї радянських воїнів. Тому, може ми і відступали, але встигали при цьому стріляти.
Кількість тих, хто потрапив в полон до 1942 року довгий час була засекречена і лише у 1990 році ці дані відкрили. 2,5 мільйона чоловік не знайдені й донині і вважаються безвісти зниклими.
Якщо звернутися до питання чи були тоді зрадники? Безумовно, що так. За приблизними даними їхня кількість була близько мільйона чоловік і це не лише солдати та молодший офіцерський склад, а й доволі високі чини. Втім, незважаючи ні на що, варто навіть у дні початку війни згадати про нашу перемогу. Адже тоді, у 1941-1945 зброю до рук взяли близько 32 млн радянських громадян, з них 600 тис – жінки. Ми перемогли, бо мали велику жагу до життя і прагнення викинути ворога з території держави» - підсумував Федір Орлов.
У зборах, які були приурочені до сумної дати взяли участь також представники Луцької міської організації ПР та активісти обласної організації Союзу молода регіонів України. Зокрема, Ігор Возняк сказав: «День початку війни закарбувався у пам’яті багатьох, хто був сучасником страшних подій 1941-1945 років. Нам важко зараз зрозуміти, відчути, що тоді переживали люди, які чули з приймачів слово війна. Хочу низько вклонитися перед тими, хто став заручником цієї кровожерливої та безжалісної війни. Від імені усіх партійців та активістів СМРУ хочу побажати вам довгих років життя і міцного здоров’я». 
Війна залишила відбитки майже на кожній сім’ї, перші її роки були жорнами, які перемололи мільйони наших співвітчизників. Ми не маємо права забути, ми повинні вшанувати кожного воїна полеглого і того, який пережив страшні воєнні роки, оскільки завдяки їхній жертві, їхній мужності ми маємо право на життя.
Світлана Задорожна
|
