Останнє засідання чергової сесії Луцької міськради нового скликання чітко продемонструвало, що популізм серед новообраних депутатів процвітає. І це незважаючи на те, що формат ради, здавалося б, новий, громада цього разу надала перевагу молодим політикам з надією, що останні займатимуться у стінах місцевого парламенту корисними для громади справами, а не … балаканиною.

    Конкретних прикладів для вищезазначеного висновку кілька: 

    Перший: порядок денний другої сесії міської ради становив аж 115 питань. Втім, більшу частину часу, що був відведений на їх розгляд, народні обранці витратили на те, аби «бавитися» у словесну гру на предмет регламенту. За цей документ боротьба виявилася гарячою, оскільки більшість у раді - Батьківщина та «Свобода» хотіла взяти на себе якомога більше повноважень і обмежити при цьому повноваження як мера, так і представників інших політичних партій, які цьогоріч виявилися порівняно з представниками цих сил не настільки численними. Складається враження, що для демократичних сил ті люди, які голосували за Партію регіонів, «Сильну Україну», «Нашу Україну», Фронт змін, Європейську партію, «За Україну» – не лучани. Про їх інтереси не просто забули, більшість в раді провадить політику: «Щоб наступного разу рука не піднялася», тобто всіляко демонструючи «чужому» виборцю, що за «неправильний» вибір потрібно платити. Ось така вона демократія «демократичної» більшості? 

    Зауважте, Партія регіонів, яка сформувала більшість в обласній раді навколо себе, дала кожній навіть малочисленній партії місце голови у постійних комісіях. І разом з тим, опозиція дозволяє собі вказувати на недемократичність політичного процесу? В ході наполегливого та постатейного голосування за регламент, статті якого у багатьох випадках суперечили юридичним та конституційним нормам, більшість не зважала на протести прокурора, а просто приймала вигідні для себе норми. У ці моменти згадався уривок інтерв’ю новоспеченого секретаря Луцької міської ради Григорія Пустовіта у «Волинській правді» від 23.11.2011 р цитую: «Достатньо наших 24 голосів плюс «Свобода» - і ми матимемо більшість та можемо відправити міського голову у відставку… Це – не тиск на міського голову, а спроба дати зрозуміти наші можливості». Висновок: можливості більшості – це гра за правилами, які встановлювалися без будь-яких правил? На мою ж думку, демократія – це не демонстрація можливостей, а вміння злагоджено працювати, враховувати думки усіх і разом приймати ефективні рішення для громади. І ще хотілося запитати у пана Пустовіта: минулого скликання ви теж мали чималі можливості: у Вас була більшість: мер – БЮТівець, прем’єр-міністр сама Юлія Тимошенко – але де результати роботи? Чому за вашого правління Луцьк відкинуло у розвитку на кілька років назад. Поганому танцюристові зрозуміло, що заважає, а що ж заважає поганому депутатові - до кінця не зрозуміло??? 

    Другий приклад – суто політична ініціатива луцької «Батьківщини» відправити листа від депутатів Луцької міської ради до Президента України та Генеральному прокурору з осудом подій, що відбулися у стінах Верховної Ради 16 грудня цього року. Це питання луцькі депутати обговорювали майже півгодини (за цей час оперативно можна було прийняти щонайменше 3-4 питання для громади). Довго переливали з пустого в порожне, читали текст звернення вздовж і впоперек, вносили правки, те слово додати, те викинути. Найбільше у цій дискусії відзначився пан Богуцький від ВО «Свобода», який тільки з п’ятої спроби зміг оформити свою думку, яка елементарно полягала у стандартній вимозі політсили подібного спрямування і могла бути вже завчена напам’ять, а саме розпуск Верховної Ради. 

    З огляду на це все, хотілося б нагадати шановним депутатам, що нас обирала громада не для того, щоб займатися політикою у сесійній залі, і аж ніяк не для того щоб ми приймали звернення на захист Тимошенко. В неї достатньо грошей та зв’язків, щоб саму себе захистити. Якщо наші депутати вирішили займатись політикою на засіданні сесії міської ради, то нехай. Але спершу нехай складуть повноваження і вже тоді в морозний полудень на одній з площ столиці відстоюють свою правду. Міська рада - не політична організація, а сесійна зала - не місце для політичних пересмикувань. 

    Один лучанин дуже гарно прокоментував цю ситуацію, зокрема зазначив у своєму зверненні до депутатів: «Краще займіться встаноленням економічно обгрунтованих тарифів на комунальні послуги, проведіть тотальну інвентаризацію комунального майна станом на 01.11.2010 року, ревізію використання бюджетних коштів і встановіть - скільки і хто із БЮТівців вкрали за останні 5 років в міської територіальної громади, направте по кожному злодію матеріали прокурору м. Луцька Решетнику О.Л. Прийміть реальний соціальний бюджет міста на 2011 рік, відшукайте тіньові джерела його наповнення». 

    У нас на порядку денному було понад сто питань, важливих для міста, але ними знехтували заради безглуздої політичної реклами? Чому депутати від «Батьківщини» та «Свободи» дозволяють собі в раді обговорювати політичні питання, витрачати робочий час сесії і депутатів на їх обговорення, тобто перевищувати владні повноваження? На такому прикладі чітко вималювалося, хто сюди прийшов працювати, а хто заробляти політичні бонуси порожніми балачками. 

   Третій: гарячу дискусію у сесійній залі викликало питання Про затвердження положення про присвоєння звання «Почесний громадянин міста», та удостоєння цих регалій Степана Бандеру.

    Спершу Партія регіонів запропонувала доповнити проект Положення додатковим пунктом, враховувати при присвоєнні почесного звання результати опитування громадської думки лучан, адже це їхнє місто і їм вирішувати, хто гідний цього звання, а не купка політиків, які приймають це рішення в одноосібному порядку. Але на жаль, депутатам не важлива думка лучан у цьому питанні, бо розуміють, що їх необгруновані пропозиції громада міста аж ніяк не підтримає. Насправді голосу громади злякалися ті, хто правдами і неправдами планує «пропихати» свої суто політичні ініціативи: 

    Голосували ПРОТИ врахування думки лучан такі депутати: 

Боруцький С.Ю. «Свобода»

Вега Ю.В. «Свобода»

Калахан А.С. «Свобода»

Кравчук Г.І. «Батьківщина»

Магеровський О.Г. «Свобода»

Ніколайчук Р.О. «Свобода»

Семенюк О.Л. «Батьківщина»

Серба Л.Д. «Свобода»

Сівак С.В. «Свобода»

Чернецький О.С. «Свобода»

Шиба Б.П. «За Україну»

Яручик М.О. «Свобода»

    Далі, щодо удостоєння «Почесного громадянина міста Луцька» Степана Бандери. На мою думку, це має бути постать, яка об’єднує лучан, а не роз’єднує їх. Саме тому присвоювати звання «Почесний громадянин Луцька» Степану Бандері особисто я вважаю недоцільним. 

    На жаль, наша історія склалася таким чином, що одна частина громадян підтримувала радянську ідеологію, інша - національні прояви. Ще нині живі свідки тих страшних часів, коли лилася кров, коли вбивали людей без будь-якої причини, просто за ідею. Окремі з тих, хто загинув навіть і гадки не мали, за кого пролили кров. І рідні у цих смертях звинувачували: хто Радянську армію, хто націоналістів, хто польських чи німецьких окупантів. Ця війна написана кров’ю, і її подробиці досі достеменно нікому не відомі. Кожен трактує її по-своєму у вигідному для себе світлі. То скажіть, будь ласка, для чого нам зараз ятрити рани, зводити громаду в суперечках, звинувачувати у тому, що кожен з них бачив свою правду, хотів по-своєму захистити свої сім’ї? 

    На жаль, за цим людським болем демократи лицемірно приховують політичні мотиви? Піднімають цю неоднозначну тему тільки, щоб про них заговорили, бо більше немає причини згадувати їхні прізвища. Невже немає інших тем, інших справ, якими б можна було заробити собі політичні дивіденди. Звісно, є. Але в такому разі треба робити конкретні справи, а робити їх чи то не хочеться, чи то не можеться. Ось, мабуть, і обирають вони собі найлегший шлях – робити піар на людському болю. Це є недопустимим серед народних обранців – треба викорінювати ці прояви і починати займатися корисними суспільними ділами, а не патякати про геройство. 

    Щодо історії, то її і справді не можна забувати. Але на разі її і не забувають. Про Степана Бандеру пишуть у підручниках історії, видають історичні книжки, в честь нього називають вулиці, фестивалі, громадські організації, невже цього недостатньо. Про яке забуття говорять «Свободівці»? Для чого зараз у мирний час пропагувати героїзм, який затьмарений кровопролиттям. Навіть якщо наша незалежність і здобувалася кров’ю, то, на мою думку, не варто знову закликати народ до таких методів. Людські життя – це занадто велика ціна за будь-яку перемогу. Найгучніші - «оратори» не підуть на амбразури, а відсиджуватимуться у тилу, а потім тільки й розповідатимуть про свій героїзм. Гнати таких організаторів треба в шию. Я переконана, що наш народ давно навчився відокремлювати зерно від полови, і не реагує на провокацію псевдогероїв. 

    Звісно, присвоювати почесні звання треба. Це своєрідний стимул, почесті. Але ж давайте навчимося шукати героїв серед живих. Серед своїх співвітчизників. Невже серед них немає гідних називатися Почесним громадянином Луцька? Невже чемпіони параолімпійці, митці, художники та літератори, науковці не гідні визнання? Їх же є чимало серед нас, серед дітей, студентів. На них повинна рівнятися сучасна молодь, брати з них приклад. А влада і народні обранці стимулювати молодь до кращого, прагнути змінитися і завоювати визнання громади і саме таких людей висувати на звання почесних. І робити це політикам треба поза спинами «людей з великої букви». А у нас все навпаки - ініціатор «доброї справи» на версту попереду від того, хто на неї заслуговує. Але, мабуть, для політиканів – це не вигідно, бо ж про них не говоритимуть, а в такому разі кому потрібна така «благодійність». Я сподівалась, що новий склад міської ради дивиться на це вже по-іншому. Оскільки серед міських депутатів більшість – молоді люди. Сподівалась, вони готові до того, щоб змінювати життя, не увіковічнювати минуле, а жити теперішнім. Як виявилося – помилялась. Звичайно минуле треба пам’ятати, але не так щоб потрапляти до нього у заручники. 

    І наостанок про «найпатріотичніший» прояв депутатів нового скликання. Не встигли вщухнути оплески в залі та привітання одне одного, що таки вдалося пропхнути таке «необхідне» для громади патріотичне рішення – присвоїти Бандері почесного громадянина, як обранці плавно перейшли до розгляду земельних питань. І тут як перевірка сказаного - на порядку денному надання дозволу громадянину М.А. Онуфрійчуку на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки для встановлення металевого гаража. Голові товариства «Холмщина» Миколі Онуфрійчуку, який половину свого життя присвятив національній ідеї, відродженню та розвитку українства, живому свідку тих подій – «справжні» патріоти позитивного рішення не ухвалили... Шкода, що справжній патріотизм на простих людей не поширюється. 

    Ірина Комлик, депутат Луцької міської ради