Навколо імені чинного голови міста Нововолинська Віктора Сапожнікова розмови точаться давно. Вони, як засвідчують факти, посилились на сьогодення в рік виборів, які відбудуться 31 жовтня. Віднайшлися й ті, хто й надалі вперто проштовхує його в мерське крісло, адже не секрет, що в разі його поразки дехто позбудеться тепленького місця, а ймовірно стане кандидатом в те місце «де Макар телят не пас». В кулуарах білого будинку подейкують, що Сапожніков давно загордився так, що й не помічає своїх підлеглих, дивиться на них як на власних рабів, а тому з нетерпінням чекають, щоб він ті вибори програв. Вони навіть згідні прийняти і працювати з будь-яким із претендентів на мерську посаду і допомагають вони йому для галочки, будь-як.

    Найбільше старається Володимир Рожелюк, тому що твердо знає, що жодній команді він не потрібен, а до пенсії хочеться втриматися в кріслі першого заступника, потурбуватися за майбутнє своїх онуків. Юрій Калістратов і надалі вірить в диво. Адже авторитет серед шахтарів в нього нульовий, а тому розуміє, що за грошики, які щорічно «пробігають» через профспілки за вказівкою Сапожнікова до Дня шахтаря і міста світить серйозна стаття КК України. Ось він і бігає по шахтах, агітуючи за свого покровителя, шкода дідуся-пенсіонера – регресника на легені в 70%. Дивно, невже комісія, яка давала регрес, помилково взяла легеневий знімок шахтаря. Який так і не дочекався регресу і пішов в небуття. 

    Віталій Моренко почав свою гру, а тому директорам шкіл дає установки без тієї помпезної впевненості. 

    Головний «Айболит» міста Віктор Мороз також не спить вже не одну ніч. Хоча і підтримує з дідусем Богданом Дівичем агітацію за Сапожнікова, але вже потихеньку відходить в сторону. Йому з голови ніяк не виходить думка про його «оборудки» з ліками для хворих, які надходили із-за кордону як гуманітарна допомога, а потім реалізовуватися через мережу відповідних нововолинських аптек і грошенята осідали в кишенях на трьох, а хворі тим часом йшли в небуття від неспроможності ці ліки купити. 

    Не все гаразд і в штабі «Батьківщина». Розуміючи, що час Юлії Тимошенко закінчився, фракція розпадається щодня, нововолинські «Юліани» потихеньку намагаються налагодити зв’язки з місцевими партіями, які входять в коаліцію, а тому «зливають» їм все, що ті забажають. Подейкують, що сама Олена Чайка розповідає все і про своїх партійців одному з «діячів» міста, який давненько тримає її на «гачку», а його вказівки і настанови, як вести себе в тій чи іншій ситуації, щоб її бува не запідозрили виконує на «відмінно». 

    Євгеній Німий та шефиня Любов Соколова також не відстають від Олени в наданні «інформації», а головне, що той діяч один з цінних «агентів» і надіються в майбутньому на преференції. 

    Віктор Сапожніков, хоча і намагається показати свої зв’язки перед місцевими керівниками – Верховній Раді чи Кабміні, але вже всім давно стало зрозуміло що це все бутафорія. Адже ніхто з коаліціянтів з ним не хоче мати справи, а ще після славнозвісної присяги на ХІV обласній партійній конференції «Батьківщини», про яку написав Сергій Наумук в газеті «Волинь» за 30 вересня цього року, навіть і в облдержадміністрації з Сапожніковим соромляться вітатися прості клерки апарту, та й невідомо чим закінчиться це для нього. Адже цією присягою на вірність Юлії Тимошенко він порушив ряд статей Конституції України, ЗУ «Про вибори депутатів Верховної ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Отже, наламав «дров» Віктор, не даремно в нього тремтіла рука, коли, поклавши її на Біблію, приймав протизаконну клятву. Очевидці розповідали, що після цієї «клятви» він декілька днів не міг оговтатися. 

    Ось такими «помічниками» Віктор Сапожніков намагається отримати перемогу. Хоча він розуміє, що ця перемога йому вже нічого не дає, тому що «в верхах» з ним ніхто не бажає навіть зустрічатися. І постає тоді запитання, чи потрібний такий мер нововолинцям? 

    А нещодавно, в інтерв’ю, президент Білорусії, Олександр Лукашенко навів такі слова: «Є будинок в Білорусії, який побудував для своєї доньки один з мерів Західної України. Такого будинку навіть мої міністри не мають. Можливо цей будинок побудований, як запасний аеродром Віктора Сапожнікова». 

   Ореста Гайдамака