В газеті «Известия в Украине» піднята тема нових наслідків давніх справ Юлії Тимошенко. Мова йде про відомий контракт 2005 року між керованими нею «Єдиними енергетичними системами України» та російським Міністерством оборони.

Виявляється, під забезпечення своїх боргів ЄЕСУ представили російському оборонному відомству векселі НАК «Нафтогаз України». На перевірку ці векселі виявилися такими, що не відповідають вимогам законодавства України, і тому – не оплаченими. Іншими словами – векселі виявилися фальшивими. Це один із моментів угоди ЄЕСУ під егідою Павла Лазаренка, коли компанія Тимошенко під крилом Павла Лазаренка отримала з російського бюджету 450 мільйонів доларів, але розрахувалася товарами лише на 122 мільйони. Після чого поставки припинилися, борги не визнавали, стягувати стало ні з кого – підприємства ліквідовувалися.

Крім цього, Юлія Тимошенко обвинувачується в дачі хабарів посадовим особам Росії, які погодилися прийняти поставки з України за свідомо завищеними цінами (від 20% до 424%). Фігуранти цієї справи з російської сторони засуджені та ув'язнені. У справі про це шахрайство відсидів три роки екс-генерал Георгій Олійник, колишній голова управління військового бюджету Міністерства оборони Росії – його інтерв'ю також публікували «Известия в Украине». Але грошей Росія все одно не побачила.

Ситуація скандальна. Чому про підробку векселів у Москві мовчать? Чим Москві зараз вигідна Тимошенко?

Зрозуміло, чим вона БУЛА вигідна. Всі в Україні пам'ятають, як під час російсько-грузинського конфлікту Тимошенко... мовчала. Мовчала, не дивлячись на те, що її конкуренти з правого електорату прямо зверталися до своїх і її виборців: дивіться, як підіграють Кремлю.

21 жовтня 2009 року Михайло Бродський, колишній соратник Тимошенко, заявив про те, що «в Юліному договорі по газу, який вона підписала з Росією, «закладений» Севастополь». І що ідея закриття гральних залів в Україні народилася у Тимошенко після розмови в Москві. Як каже Бродський, «там відкривали ігрову зону в Краснодарі біля Сочі. І щоб російські гравці і російські гроші не переїхали до Києва, до Одеси, до Донецька, до Дніпропетровська, до Харкова, треба було закрити гральний бізнес в Україні».

4 лютого 2011 року в «Главкомі» Ярослав Кендзьор, депутат з групи «За Україну»: «Якби фракція БЮТ виконала свою частину домовленостей, нам би вдалося зірвати ратифікацію «харківських угод» 27 квітня минулого року».

А вигідна Тимошенко зараз Москві тим, що кожна її дія створює додаткові проблеми чинній українській владі. Це прийом «зайняти руки» і, зверніть увагу, застосовується тоді, коли у цієї самої влади справ по горло з наведення порядку в країні.

А тепер порівняймо цю інформацію з тим, що відбувається на «західному напрямі».

Виходять одна за одною, ніби написані під копірку, заяви партнерів Тимошенко з Європейської народної партії – її «Батьківщина» офіційно входить до ЄНП. Запущено кампанію дискредитації західних політиків, які об'єктивно чи хоча б інакше, ніж Тимошенко, оцінюють ситуацію в Україні.

Тимошенко ініціює пропагандистські кампанії «Україна без українців» та «Україна – в Білорусь». «Заряджені» і деякі західні ЗМІ.

24 січня 2011 року в Financial Times Deutschland публікують статтю: «Розслідування проти уряду Тимошенко новими чиновниками після їх приходу до влади на початку 2010 року не призвело ні до чого».

25 лютого схожу оцінку друкує британський The Economist: «Уряд найняв американську юридичну фірму для розслідування діяльності Тимошенко під час перебування на посту прем'єр-міністра. Але це мало що дало».

Обидві статті відразу ж передруковує партійний сайт БЮТ. Це при тому, що немає причин, які б завадили німецьким і британським журналістам звернутися безпосередньо до юристів американської юридичної фірми Trout Cacheris, щоб отримати відповідь на питання, що саме встановлено аудитом, і чому Тимошенко не судиться з Trout Cacheris на території США.

Правим виявився президент Проекту перехідних демократій Брюс Джексон: «Справжня проблема полягає в тому, що стратегія Тимошенко полягає у знищенні України. Звинувачення Тимошенко на Заході – надзвичайно добре організовані, компетентні, підлі, їх стратегічною метою є бажання представити авторитарну систему, схожу на кремлівську».

І тут – та ж тактика: «зайняти руки». «Генієм деструкції» виступає пані Тимошенко. Всі її дії спрямовані на максимальне ускладнення ситуації. На ослаблення країни. І така тактика відома з незапам'ятних часів. «Після нас – хоч потоп», так вона називається.

Андрій Іванов,