Іван Вовк уособлює відразу дві гілки влади на Камінь-Каширщині. Як депутат облради, котрий пройшов по мажоритарному округу від Партії регіонів , втілює представницькі функції. А як голова Камінь-Каширської райдержадміністрації – представляє виконавчу гілку і підпорядковується Президентові України. Коріння родини Вовків – у с. Боровне цього ж району. Характерним прізвищем, що дісталося йому від предків, Іван Іванович навіть гордиться. Правда, не вдалося мені розгледіти у ньому спільних із цим хижаком рис. Утім промовисте прізвище не завадило Іванові Вовку не один рік сумлінно відпрацювати у… лісовій галузі. Ще недавно він був керівником ДП СЛАП «Камінь-Каширськагроліс». А свою кар’єру нинішній високопосадовець розпочав із роботи лісничим у глибинці Камінь-Каширщини.

Моє знайомство з Іваном Вовком відбулося кілька років тому, коли ми, готуючи матеріали до традиційного інформаційного додатка «Волинської газети» «Податковий вісник», завітали на підприємство, що, на думку фахівців, є кращим платником податків на Камінь-Каширщині. Цією господарською структурою керував на той час саме Іван Вовк. Мало того, він, як з’ясувалося, разом зі своїми підопічними за зовсім короткий термін вивів підприємство з категорії проблемних у доволі успішне.

Уже згодом менеджерські та людські якості Івана Івановича належно оцінила тамтешня громада. Адже в 2010-му він став депутатом облради і буквально за кілька місяців очолив головний виконавчий орган влади в рідному районі. Таким чином Іван Вовк вкотре взяв на себе неабияку відповідальність. Адже навряд чи варто зайвий раз нагадувати, що бути при владі в рідній стороні – в кільканадцять разів важче, ніж керувати на чужині… Власне, з цієї теми і розпочалася наша нещодавня бесіда:

– Іване Івановичу, як вам вдається втілювати державну політику в тому районі, де вас знає чи не кожен і через найменший проступок готовий висловити у вічі не тільки похвалу, а й своє обурення?

– Взагалі, не важливо – яку ти посаду займаєш, важливо – як ти виконуєш свою роботу. Те, що громада мені довіряє і обрала депутатом облради, – невипадково. Адже я уродженець цього краю. Майже десять років очолював одне з бюджетоутворюючих підприємств. Завжди дію за правилом: ставлю себе на місце людини, котра до мене звертається. Можливо, це допомогло мені під час виборів. Щодо роботи на рідних теренах, то тут ви дійсно праві… За кожне слово й кожну дію несу подвійну відповідальність. Бо не лише я живу на цій землі, а й мої батьки звідси родом, і діти мої тут мешкатимуть… Звичайно, добре думав, коли отримав пропозицію зайняти посаду у виконавчій владі. Непросте це було рішення. Але, зважаючи на підтримку людей, взяв на себе цю ношу. Я прагну відродити в людей довіру до влади. Як? Завжди чинити справедливо. Не лобіювати інтереси ні політичних сил, ні кланів.

– У ході моєї журналістської роботи пощастило познайомитися і з вашим батьком, надзвичайно цікавою людиною, авторитетним у районі керівником сільгосппідприємства і небайдужим до долі свого краю чоловіком. Що сказав вам тато (а він, до речі, теж – Іван Вовк, і син у мого співрозмовника – так само Іван! – авт.), коли дізнався про призначення?

– Була у нас така розмова… Сказав мені: «Синок, нелегка це робота. Бо ти був господарем. А зараз ідеш на таку посаду, яка з одного боку – вдячна, а з іншого – не всі розуміють, що чимало проблем ти своєю владою вирішити просто не можеш».

– За яку ахіллесову п’яту Камінь-Каширщини ви взялися, як тільки прийшли на посаду голови райдержадміністрації?

– Це – легалізація робочих місць. У нас усе впирається в кошти. Точніше – у їхню відсутність. Тому ми передусім вирішили провести своєрідну інвентаризацію, щоб побачити, скільки ж у районі насправді робочих місць. Провели співбесіди з усіма сільськими головами і за місяць легалізували понад сто робочих місць. Більш ніж шістдесят суб’єктів підприємницької діяльності зареєструвалися (а досі працювали в тіні). Це наші надходження! Ми ж зараз будемо звертатися до держави: «Дайте, дайте нам кошти!». Спочатку треба подивитися, чи дійсно використовуємо всі резерви. І підприємці ставляться до цього з неабияким розумінням. Бо до всіх – один підхід, не зважаючи на те, хто – кум, сват чи брат… Коли я працював директором лісгоспу, була така практика їздити з комісіями, відключати пилорами від електроенергії… Повірте, це – неправильні методи. Коли прийшов на посаду, зібрав усіх і сказав: «Спочатку – простягаю вам руку. Даю всі можливості зареєструватися. Допоможу із сировинним ресурсом тощо. Але якщо не йдете назустріч, тоді вважатиму, що маю право використовувати різні методи (зокрема й залучення правоохоронних органів)». Місяць часу дали для того, аби ті, хто має бажання співпрацювати з владою і діяти легально, заявили про себе. З усіма іншими ми чинитимемо за законом.

– Щодо насущних проблем… «Волинська газета» не одну публікацію присвятила школі в с. Осівці, яка перебуває в аварійному стані. Чи є надія, що тамтешні діти незабаром ходитимуть за наукою до безпечного й затишного навчального закладу?

– Так, вкотре повертаємося до цього питання… Розумієте, вже тричі проект перероблювався. Це такий об’єкт, який власними силами ми не потягнемо. Мільйони ж… Будемо сподіватися, що нас підтримає держава. Хоча цього року запланована добудова школи в селі Мельники-Мостище (це 3 мільйони 700 тисяч) і 8 мільйонів піде на зведення навчального закладу в селі Житнівка…

– …Це Житнівці так пощастило, бо звідти родом брати Смітюхи (один з яких, Іван Євдокимович, – ваш колега, депутат облради й голова Ковельської райдержадміністрації, інший – Григорій – відомий регіонал, депутат Верховної Ради)?

– Можна й так сказати. Але це цілком нормальна позиція, бо в селі є реальна потреба у спорудженні школи. Житнівка – перспективна, там за допомогою Григорія Євдокимовича збудували хорошу асфальтну дорогу. Розпочинається зведення церкви. Так що буде у цій глибинці Полісся нормальна інфраструктура.

– Знаю, що Камінь-Каширський район колись вважався житницею Волині. Недарма ж у вас і населений пункт існує з назвою, що цю тезу підтверджує. Нині виконавча влада теж взялася за відновлення «житніх» традицій і навіть фінансово дещо стимулює тих аграріїв (прикро тільки, що це не стосується одноосібників), які сіятимуть цю культуру на своїх нивах. Відтак цікаво: нині на Камінь-Каширщині житом поля засівають?

– Ситуація значно покращилася. За роки незалежності ми забули про господарювання. Але нині, чесно скажу, з приходом нової команди у виконавчу владу області велика увага приділяється саме розвитку аграрного сектору. Дійсно, з бюджету виділяється дотація на жито. І нинішнього року ми заклали на цю програму відповідні суми в бюджет. Якщо люди бачать підтримку, то їх довго переконувати у доцільності збільшення посівів жита не варто.

– Дозвольте перейти до іншої теми… Напередодні Різдва ми писали про Запруддя – село, котре свого часу для відпочинку облюбували Косачі. Здалося мені, що, маючи на своїй території такий унікальний населений пункт із дивовижною історією, з церквою, якій ще Олена Пчілка дивувалася, з раритетними місцинами та спогадами, мало уваги влада приділяє цій темі. Звичайно, проводяться дослідження на рівні районного музею. Але чи не вважаєте, що до популяризації Запруддя слід долучитися ширше?

– Погоджуюся з вами повністю. Але хочу повідомити, що депутати районної ради нещодавно прийняли рішення, аби віднайти кошти на встановлення пам’ятної дошки в Запрудді, де була б розміщена відповідна інформація про «косачівську історію» населеного пункту. І це обов’язково буде зроблено, щоб люди знали. То стане таким серйозним кроком у вшануванні Лесі Українки та родини Косачів.

– Регіонали в сесійній залі традиційно голосують дружно. Іноді навіть помітно, як депутати чекають команди лідерів фракції. Чи є таке питання, в якому ви б ви як депутат і волинянин не пішли б на жоден компроміс? Навіть якщо партія – проти…

– Я відповім так: те, що ми (не лише члени фракції Партії регіонів, а й загалом більшість депутатів облради) голосуємо солідарно, доводить, що часи популізму пройшли. Коли голосуємо за певне питання, то чітко знаємо, що беремо на себе відповідальність! Якщо мої колеги з інших фракцій підіймають проблеми, котрі стосуються соціально-економічного розвитку краю, ми їх підтримуємо. Я не розумію, наприклад, тих ситуацій, коли через політичні міркування переносять сесію за сесією… Ми ж втрачаємо! Повірте, ніхто нам не вказує, як голосувати. Просто позиція фракції така – конструктивна, господарська…

– Коли ви балотувалися до облради, то були безпартійним…

– Я вже член Партії регіонів.

– Як давно отримали партквиток?

– Недавно. Точніше – цього року. …Я – прихильник поміркованого підходу. Не лівий, не правий, а саме – поміркований. Принципи, які сповідують у Партії регіонів, цьому якраз і відповідають.

– Той лісгосп, який ви очолювали, не належав до мережі комунальних підприємств?

– Абсолютно ні. В той час, коли ці комунальні лісгоспи створювалися, я мав масу неприємних розмов із керівництвом тодішньої облради....

– Ваше підприємство теж хотіли залучити під опіку «Волиньагролісу»?

– Так. Але я чітко знаю функцію, яку повинен виконувати ліс! Сьогодні без державної підтримки лісова галузь не може обійтися. І тоді ми створили державне підприємство, адже державна форма управління нині в лісовій галузі є найбільш ефективною. Тим паче, щорічно з Державного бюджету отримуємо 500-600 тисяч гривень, які залучаємо на проблеми лісогосподарської галузі (це зарплата для працівників і кошти на відновлення та охорону лісів). Рішення про передачу цих лісів у державну власність було правильним. Невже наш обласний бюджет може дати таку суму коштів на цю галузь? Стосовно того, що сьогодні підприємства комунальної власності створюють ажіотаж… Проблема ж – не в колективах, а в керівництві. Бо що для керівництва краще: особиста відповідальність чи колективна? Звичайно, колективна! Інша справа, коли ситуація – під пильним оком держави. Комунальники мотивували тим, що влада в них ліс забирає. Чекайте, люди, ніхто ж ліс не пересадить і ніхто його не забере! Коли наш лісгосп був колективною власністю, ми щорічно надавали допомогу населенню на 70 тисяч гривень. Стали державними – і далі це робимо. Усе ж від керівника залежить і від його бажання.

– А як, на вашу думку, загалом складається ситуація в лісовій галузі району, адже ця сфера – багато в чому стратегічна для Камінь-Каширщини? Ви як фаховий лісівник і людина, котру навіть колись підстрелили браконьєри, як би оцінили стан справ?

– Лісова охорона здійснюється так, як цього вимагає держава. Був час, коли нарікали на відсутність фауни… Зараз он скільки люди скаржаться, що кабани городи топчуть! Але в цьому є очевидний позитив: звірини – більшає.

Розмовляла Олена ЛІВІЦЬКА.