Місце збору ходаків теж в принципі особливого подиву не викликало: площа перед облдержадміністрацією для Гузя вже давно «святе» місце, з якого в принципі і починалася його політична кар’єра. Оскільки, не було б протестів, не було б і протестувальників, а значить – Ігоря Гузя. Втім, досить про персоналії. Про них буде нагода говорити окремо, у створенні інформаційних прецедентів сумнівів не виникає. 

Особисто в мене місце збору учасників акції викликало кілька запитань, а саме, чому перед ОДА, а не наприклад в центрі , адже звідти до могил жертв репресій значно ближче дістатися. Адже смолоскипну ходу роблять у пам’ять про загиблих чи для демонстрації своєї присутності в місті? Прикро, що хтось мав померти, для того, щоб потім комусь було чим зайнятися. Із горя не роблять показ, хто має в серці скорботу і шану до події, той не чекає кличу до зібрання, бо в такому разі дуже попахує епохою 70-річної тривалості.

В мене на війні загинув прадід, він не був «енкаведистом», не був окупантом, не був катом, як часто кажуть про тих, хто був не «у тих» лавах. Він був звичайний сільський дядько, який важко працював на землі, який годував родину і займався іншими корисними справами, але мені не потрібно чекати Дня Перемоги, щоб піти на могилу і вшанувати його пам'ять, і я не збираю для цього всіх родичів. Ось у чому весь сенс, у щирості. Без цієї деталі якось не по справжньому все це. І саме в людей мислячих буде викликати протест до подібної стадності. 

Під час фотосесії нечисельних бажаючих взяти участь у фаєршоу до мене підійшов Ігор Гузь і запитав: «Я чув ти в регіонах, то ти за ідею, чи за гроші? Розумієш, є речі, які ти робиш або виключно за ідею, або за гроші» - сказав він. Дивна життєва філософія. Хоча як показує практика, той хто живе з вівтаря ідеї подекуди непогано з нього харчується. Мій досвід дещо відмінний від категорій якими оперує «волинський революціонер»: я будь-яку свою справу роблю із щирою любов’ю, і чим більша любов до процесу, тим більше задоволення від результату – це ж логічно. А розповідати, що ти за ідею і поміж тим їсти не лише хліб і воду – це лицемірство. Шкода, що хлопці з оселедцями над цим не замислюються. Потім Ігор ще раз підтвердив амплуа тамади-шоумена: «І що будеш гидоту писати» - запитав він. «Я буду ПИСАТИ» - відповіла я. «Ну, тоді давай зробимо так». Після цього він розвернув мене до тих, хто підтягнувся на акцію і вигукнув: «Шановні, це журналістка від Партії регіонів, вона писатиме про нас гидоту!». Секундна пауза. Потім присутні привітали вигуками журналістку від ПР.

Потім до мене підійшов один із пропрацьовавних ідеєю хлопців і сказав: «І що? Зробіть фото, я хочу бути на сайті ПР. Фотографуйте!». ПР завжди виконує обіцяне.

Коли мені сьогодні, після низки розгромних для українців обманів кажуть про ідею, я починаю напружуватися і очікувати на свиню, яку вітчизняні політики досить часто підсовували після подібних промов. По суті, якщо розібратися, то кожен українець, який чесно ходить на роботу, платить податки, працює за ідею, бо всі вони складають один організм, яким живе держава. Але мені цікава реакція, коли Ігор таке ж питання поставить до шахтаря, який виліз із забою «Ти за ідею, чи за гроші?» До того ж, ідеї які відстоює Ігор Гузь змінюються частіше як пори року. Він мігрував по усіх політичних силах і ніде собі не знайшов місця. А чи з ідейності були такі політичні мандри чи може була інша причина, це вже на совісті Ігоря Гузя. Хтозна, можливо Партія регіонів це тиха гавань, де Ігор нарешті заспокоїться.

Ольга Веремчук