 Зараз усі гадають, якою ж буде зовнішня політика України при її новому Президентові Вікторі Януковичу. Звісно, робити про це будь які висновки звикли за першими візитами нового глави держави: куди, мовляв, поїде, та сторона світу (країна) йому й миліша, у ту сторону й дивитися будемо. У Януковича із цим начебто б усе в порядку - повний географічний баланс у його геополітичному розумінні. На 1 березня вже анонсований візит глави України в Брюссель, де очікується зустріч із усіма сьогоднішніми лідерами Євросоюзу. У першій же декаді першого місяця весни Янукович запрошений і в Москву. І, будьте спокійні, поїде. І туди, і туди. Тому що без цього Україна взагалі нікуди не рушить. Так і залишиться животіти в тій зовнішньополітичній вигрібній ямі, в яку її завели колишні правителі... Відверто невдячне це заняття – гадати, якою зовнішня політика буде в України, що пережила президентські вибори, але не кризу. Її, політики, немає взагалі, а виходить, будь-яка визначеність згодиться. Але проблема-то України в тому, що один визначений вектор розвитку - чи то на Захід, чи то на Схід - їй не підходить. У ще більшій мірі, аніж він не пасує будь-якій іншій країні в сучасному глобалізовано-переплетеному світі. Для України важливо, не КУДИ поїде Янукович, а НАВІЩО й ІЗ ЧИМ він повернеться зі своїх перших (других, третіх і всіх інших) візитів, що привезе з поїздок.
Його попередник Віктор Ющенко геть об'їздив увесь світ. Сусідню Польщу навіть залякав повідомленнями про те, що відправився в аеропорт (там боялися - а раптом знову у Варшаві затримається: про що з ним говорити, якщо він мало що розуміє?). Але користі від цього було зовсім мало. Інші з Японії, наприклад, привозять кредити й технології, а наш спромігся привезти два горщики меду й упевненість у тому, що бджільництво на Сумщині сильніше за японське на «Токійщині». І все! І так в усіх напрямках - провали й дискредитація міжнародного співробітництва, якщо під цим розуміти саме співробітництво, а не ввічливі посиденьки з "вождем Майдану" і "символом демократичної революції ", що за п'ять років перетворився в її «пугало».
Але Ющенка на хвилі подій, що вразили увесь світ, на Майдані приймали спочатку з радістю. Навіть помаранчеві шарфи чіпляли на товсті й не дуже шиї: ми, мовляв, з вами, українці дорогі та революційні, "демократія форева" і "але пасаран, посттоталитаризм".
Аналогічно діяла ще одна "хероиня Майдану" - прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Для неї, здається, в останні місяці важливіше було увіковічнити за допомогою телекамер, як вона цілується з Ніколя Саркозі, тискається з Ангелой Меркель або дефілює перед захоплено-здивованими поглядами нинішніх «мешканців» Кремля, замість того щоб домовитися про вигідні для України контракти із Францією, Німеччиною або Росією. Наприклад, коли вона торік привезла газові контракти з Москви, то під радісні переможні лементи, що доносилися з Москви (о як обвели дурнів!) українська промисловість як почала схлипувати відразу ж, так і плаче дотепер. Світові ціни на газ поставили без жодних зусиль українську товарну конкурентоспроможність на коліна . І якби українським робітникам металургії або нафтохімії ще й платили як у світі або в Європі, то українські товари при нинішніх застарілих технологіях і енергозатратності взагалі були б не підйомними на міжнародних ринках. =Але Тимошенко свої візити підлаштовувала під "картинку", яка потрібна була їй для напускання агітаційно-пропагандистського пилу в очі українцям на президентських виборах: мовляв, бачиш, як від мене люблять у світі - полюби й ти, нерозумна моя біомаса. Не полюбила...
Результат такого от внутрішнього господарювання й зовнішнього "політикування " – далеко не втішний. Україна, країна цукрового буряка, пшениці й картоплі, почала закуповувати й імпортувати в країну цукор, зерно й картоплю. Це ніби в "бананову республіку", країну однієї монокультури, почали ззовні завозити... банани. Але зараз кораблі з Єгипту й Саудівської Аравії шикуються у чергу, щоб привезти нащадкам гордих "українців" і "трипільців" трохи картоплі. Вони, українці і особливо трипільці, представники однієї з перших відомих землеробських культур на планеті, у могилах перевертаються - дожилися нащадки. Але, як пише газета "Дело", через зменшення посівних площ немає необхідної кількості картоплі. Плюс додалася ще проблема якості: близько 80% української картоплі уражено некрозами й кільцевою гнилизною, що ускладнює її зберігання. І споживання, звісно. Але тут нічого не вдієш: за загальною думкою, трейдерно-імпортний капітал - це основа політичної могутності Тимошенко. От вона й гробила вітчизняних виробників-експортерів, віддавши країну на відкуп імпортерам-торгашам, її спонсорам...
Виходячи з вищесказаного, перед Януковичем нині стоїть дуже складне, здавалося б не підйомне завдання - відновити імідж України в усіх напрямках і векторах зовнішньої політики. Повернути здоровий глузд, задоволення національних інтересів країни й вигоду для суб'єктів господарювання в діяльність влади. Причому зробити це так, щоб рішення були зрозумілі усередині України, і належно сприйняті за її межами.
Сліпо, методом спроб і помилок Україна ще за Президента Леоніда Кучми змогла виробити таку продуктивну модель поводження у зовнішньому світі. Вона одержала назву "зовнішньополітична багатовекторність". За реальної капіталістичної багатовекторності економіки це давало свої результати: покірна українська теличка ссала навіть не двох, а декількох маток, обмінюючи політичні обіцянки й обіцянки "до кого-небудь притулитися остаточно" на цілком реальні економічні дивіденди. При цьому сама ні до кого не тулилася, а от вигоду мала. Згадаєте слова Володимира Путіна, що якось обурювався, що Росія щороку дотує Україну на суму в кілька мільярдів "зелені", тому що продає їй газ за заниженими цінами. Саме рівновіддалена залежність України від декількох центрів сил та фінансово-економічного впливу дозволяла їй не тільки балансувати політику, але й на вливаннях та інвестиціях з усіх боків домагатися цілком реальних економічних успіхів. В 2004-му економічний ріст України перевищив 12% у рік. Але при цьому вона нікуди не вступила. І ніхто із сусідів їй не загрожував і не норовив відрізати частину чорноморського шельфу, як це траплялося за шалених горе-євроінтергаторів Ющенко й Тимошенко...
Янукович зараз у першу чергу справами, а не словами повинен спростувати обвинувачення в "антиукраїнізмі", уже накинуті на нього з подачі Тимошенко, яка програла. Якщо взяти тільки економічні аспекти проблеми, то Янукович повинен довести безпідставність звинувачень , по-перше, в "здачі труби". Так Тимошенко озвучена пропозиція про створення газотранспортного консорціуму з Росією і ЄС. І Януковичу просто необхідно вибудувати реальні й вигідні для України (транзитера енергоносіїв) відносини між Росією (виробником газу) і ЄС (споживачем), зберігши транзитний потенціал країни й одержавши гроші на модернізацію нафтогазової інфраструктури.
По-друге, у "відмові від євроінтеграції ". Так іменується сьогодні припущення про можливість розглянути участь України в Митному союзі Росії, Казахстану й Білорусі, що дуже заспокоює Москву. І Януковичу тепер варто зосередити увагу на наповненні реальним змістом нової угоди про асоціацію з Євросоюзом, робота над яким сьогодні нібито триває...
…Це, як кажуть, для початку. А є ж ще США, Китай, Африка, Латинська Америка, де Україну не всі чекають. Але можуть чекати й навіть вигідно співпрацювати , якщо Київ Януковича зможе запропонувати щось реальне, крім слів...
Володимир Скачко
|