Час лине невблаганно швидко і ось вже минає 66 років з того дня, коли в 1944 році чобіт останнього фашистського солдата був разом з його власником викинутий з української землі. 66 років. Для історії це зовсім небагато, а для людини… Це майже стільки, скільки відміряно кожному із нас життєвого шляху. За цей період в Україні виросли кілька поколінь, котрі ніколи не чули свисту куль, вибухів бойових снарядів, не бачили, як страждають та помирають від ран близькі та друзі.

28 жовтня 1944 року. Цей день завжди залишається в пам’яті не лише учасників та свідків тих героїчних подій, він насправді увійшов в історію. Світлій і радісній миті визволення передували довгі місяці та роки відступу Чернової Армії, фашистської окупації та кровопролитні бої із озвірілим від передчуття поразки ворогом. Спочатку ми відступали. Відступали, борючись за кожен клаптик землі, за кожне село чи містечко, відступали, несучи втрати, але й обезкровлюючи вишколену і чудово озброєну фашистську армаду.

Особливо запеклими були бої в районі Луцька, Радехова, Бродів, Рівного, оборона Києва, Одеси і Севастополя. В цих кровопролитних битвах німці та їх союзники втратили біля 100 тисяч солдатів і офіцерів, а в серцях уцілілих воїнів поселились страх і сумнів у перемозі.

Вшанувати полеглих воїнів, героїв цієї війни та усіх, хто став свідком страшних подій зібралося чимало лучан, а також представники місцевої влади. Той, в чиїй пам’яті закарбувалися воєнні роки не стримував сліз. За упокій полеглих біля Меморіалу Вічної Пам’яті відправили церковну службу. Олександр Башкаленко, перший заступник голови ОДА висловив шану ветеранам, які прийшли згадати побратимів, а також захоплення героїзмом нашого народу: «Саме цього дня Україну остаточно очистили від фашистської навали. На щастя, кілька поколінь уже забули, що таке війна. Нам вистачає мудрості, щоб зберігати мир. Втім, уроки минулого потрібно пам’ятати для того, щоб ніколи їх не повторювати. Ветерани повинні відчувати, що вони не байдужі для держави. Програма, нової влади передбачає значну підтримку ветеранів. Зокрема, це і певна система пільг і безкоштовне лікування та медикаментозне забезпечення. Також серед пріоритетних завдань реконструкція всіх пам’ятників, меморіалів та обелісків на честь героїв Великої Вітчизняної війни. Доки ми будемо пам’ятати про сивочолих воїнів, доки будемо розуміти ціну, яку їм довелося заплатити за мир, до тих пір ми ніколи не пізнаємо тих страхіть, які випали на долю усіх, хто став свідком воєнних подій»

1225 днів і ночей німецький чобіт топтав і калічив нашу Батьківщину. Окупанти організували цілу мережу каральних організацій: гестапо, польова жандармерія, військові комендатури, поліція – всі вони переслідували і катували мирних жителів. Почалися арешти і розстріли. До кінця окупаційного режиму в Україні налічувалось більше 230 таборів смерті, загинули більше 5 мільйонів військовополонених і мирних громадян. Тобто фашисти фактично знищили всіх жителів такого величезного міста, як Київ. Більше двох мільйонів українців були вивезені на примусові каторжні роботи в Німеччину та Австрію. Але українці не здавалися, вони організовували в тилу ворога партизанські загони, підпільні організації опору, нападали на німецькі військові підрозділи, пускали під укіс ешелони з бойовою технікою та живою силою ворога.

Всього на окупованій території із зброєю в руках боролися проти ворога 650 тисяч партизанів та підпільників.

Дорогою ціною дісталося визволення рідної землі – багато пролито людської крові. Десятиліття не зітруть з пам’яті народної трагічний і водночас героїчний період Великої Вітчизняної війни. Вічна слава героям, які загинули на полях боїв за визволення України та її народу.