Сьогодні зрозуміло, що добра половина електорату Тигіпка, Яценюка, Ющенка не поставить позначку напроти прізвища «Тимошенко».

Поясню, чому цього – підтримати Тимошенко в другому турі – не зроблю я особисто і вся наша родина, як і сім’ї більшості наших знайомих.

Так, у Тимошенко був прогрес, за десять років таки опанувала українську мову (крім слова «галасувати»), начебто дивиться в бік Брюсселя й намагалася показати себе антикризовим менеджером, правда ми цього не можемо відчути.

У разі приходу Тимошенко на президентство, короткотермінові переваги від українського Піночета вичерпаються так само швидко, як і золотовалютні запаси Нацбанку. Показові судові процеси швидко перестануть бути новиною, оскільки система швидко переформатується під нові правила гри. У Європі таки з’явиться ще одна країну, у якій світ не знає прізвища прем’єра, а лише Президента – до Білорусі додасться Україна, з тепер уже сервільною і без’язикою опозицією. Весь бюджет стане одним великим Стабілізаційним фондом, кошти з якого виділятимуться за велінням Президента Тимошенко.

Прихід Тимошенко відлякує посиленням її деволюції. Нещирість прем’єра трансформується в інформповідомлення Міністерства правди, харизматичність – у примус до сповідування її ідей, риторика – у зомбування, а зачаєна відраза до альтернативної точки зору – у зонування свободи слова.

Єдина керівна й спрямовуюча сила

Інструментом Президента Тимошенко на місцях буде – уже є – харизматична секта під назвою партія «Батьківщина» зі своїми філіями у вигляді фракцій у місцевих радах. Позбавлена будь-якою ідеології, окрім ідолопоклонства, партія є білосердечним фан-клубом, що безперервно молиться на свою ікону. Партійне керівництво «Батьківщини» на обласному рівні – це архангели, яким богами з Олімпу на Турівській даровано право на свій розсуд і смак формувати склад партбюро на місцевому та районному рівнях, висмикувати непослухів і кооптувати на їх місце нових робокопів, які вже точно дотримуватимуться єдино вірної лінії партії. Типова картина із життя органу місцевого самоврядування: голова партійної фракції БЮТ у місцевій раді під час сесії постійно на зв’язку з «куратором», щоб доповідати йому (їй) в он-лайн режимі, як саме йде голосування. Порядок денний із заздалегідь проставленими галочками, як «галасувати», у всіх членів фракції на руках. І горе тому, хто проголосує не так – «наглядатай» з району сидить у задніх рядах і веде облік вірнопідданих, щоб у разі чого – «імперативчиком» по тім’ячку.

Ця єдина і спрямовуюча сила, така собі « команда саламандр, яка… сильніше за всі спецнази, «Альфи», «Беркути» і «Морські котики» разом узяті», на роки візьме Україну в партійні обценьки й стане єдиним кадровим соціальним ліфтом, перебування в якому гарантуватиме кар’єру та допуск до перерозподілу національного багатства.

Мечоносці

Тіла, що проштовхнулися на ближчі орбіти Тимошенко, виліплені з однієї і тієї ж маси. Такою ж вірнопідданою запопадливою людською масою наповнені й партійні списки БЮТ – як на національному, так і на місцевих рівнях.

За Тимошенко в нас у країні два типи олігархів. Одні платять своїй рабсилі неєвропейські зарплати, звільняють працівників, виводять прибуток в оффшори, не пускають її на контрольовані ними телеканали й спотворюють інформаційний продукт. Ці капіталістичні створіння перебувають поза межами її партійного списку. Ті ж мільярдери й латифундисти, які купили собі партійні значки БЮТ, є білими, свідомими, патріотичними олігархами.

За Тимошенко – до керівництва країною прийде їхня цинічна партійна номенклатура й молода поросль з бютівського комсомолу. Вони просто пересядуть зі своїх партійних та штабних кабінетів у крісла начальників управлінь земельних ресурсів та голів місцевих державних адміністрацій.

Прогресуючий абсолютизм

Політтехнологи прибрали в Тимошенко все зайве, окрім слівця-паразита. У Тимошенко все «абсолютно». Кожна цифра «абсолютно» перевірена (хоча вона може й не відповідати дійсності), кожне рішення Кабміну «абсолютно» погоджено (хоча членам Кабміну навіть не роздали проектів рішень), кожен контакт «абсолютно» вигідний для України (хай та угода навіть є харакірі, як-от пакт з «Газпромом»). Від абсолютизації тверджень і прогресуючого переконання у власній безгрішності до ототожнення «Україна – це я» – один крок, і той уже зроблено.

Нетерпимість до альтернативної точки зору

Історія з екзит-полами, де ті, хто вказав точніший результат виборів, були оголошені Тимошенко запроданцями, – показова для цього політика, яка має стійку алергійну реакцію на інформацію, думки та точку зору, що суперечать єдино правильним. Залишити країну в розпал економічної кризи без міністра фінансів за те, що він висловив своє незалежне бачення економічної деградації України, – у цьому теж уся Тимошенко. Тим паче що Пинзеник виявився не просто правим – на тлі того, що відбулося в економіці у 2009 році, його прогноз був занадто оптимістичний.

Позбутися і ошельмувати міністрів закордонних справ, оборони й транспорту за те, що вони були чи не єдині, хто мав мужність мати в уряді відмінну від шефині думку – у цьому теж уся Тимошенко. Войовниче несприйняття альтернативної думки й чиясь відмова молитися на богиню набули інституційного характеру – бютівські штабні коментатори спотворили інформаційний простір, дискредитувавши жанр відгуків на авторські матеріали.

Алергія на правду

Політик має заколисувати електорат казочками про успіхи й годувати байками про світле майбутнє. Однак при цьому він не повинен свідомо дезінформувати населення, яке він приручив. Оптимально – загорнути гірку пігулку правди у святкову обгортку...

Тимошенко на посаді прем’єра продемонструвала тривожний регрес, який не дає їй можливості кваліфікуватися в президенти. Вона монополізувала право на правду, відрізала доступ до публічної статистичної інформації і виступ за виступом спотворювала реальний стан речей у економіці. І тим приємніше буде спостерігати, як, повернувшись в опозицію, Юлія Володимирівна шмагатиме владу за приховування чи свавільну інтерпретацію інформації.

Політичний суїцид

Однак Юлію Володимирівну в разі її програшу має обнадіювати хіба що одна думка – жоден із нас у цій країні краще за неї не знає, у яке трясовиння заходять "регіонали” і новосформована влада. Вона залишає по собі порожній бюджет, спустошений Пенсійний фонд, борги . У її опонента не буде жодного простору для популістського маневру, і, приречений на неминучість жорстких заходів, він зможе перетворитися на попіл, а про вогонь подбає полум’яна опозиціонерка.

Україна, дякуючи хуторянській зацикленості та політичному інфантилізмові Ющенка, згаяла п’ятирічку, провівши її в політичних чварах та пошуках старожитностей. Тому доводиться визнати: ми заслужили президентства Януковича і нової влади.

Олександр Іванюк