Луцька міська рада поволі перетворюється на український парламент. В його найгірших проявах: скандалах і з’ясовуваннях стосунків між депутатами, ухваленні абсурдних рішень і провалі розумних пропозицій, лобіюванні інтересів одних бізнесменів за рахунок утисків інших, корупцією і звичайним здирництвом.

 Якби все це відбувалося на фоні політичного протистояння, то це ще можна було б якось пояснити і зрозуміти. Але нічого подібного у Луцьку немає. Більшість мешканців міста віддали свої голоси за представників партій, котрі є в опозиції до діючої в Україні влади, небезпідставно сподіваючись, що вони, отримавши депутатські мандати, будуть потрясати повітря не лише гучними заявами на захист України, але й робитимуть все для того, щоб поліпшувати умови життя пересічних лучан, дбатимуть про їх комфортне проживання у місті, безпеку і благополуччя. Та поки що наші депутати в цьому плані напрацювали хіба що, як кіт на глині.

 Із самого початку роботи міської ради шостого скликання депутатська група, підконтрольна панам Бондарукам (Валерій Анатолійович і Роман Анатолійович – це не брати, а два однофамільці, хоча й батьки у них тезки; проте один із них уже встиг проштовхнути у виконком свого рідного брата Юрія), вирішила показати всім, «хто в домі господар». Заручившись підтримкою молодших за віком і менш досвідчених у питаннях отримання грошей із повітря (при голосуванні за потрібні рішення), вони виторгували посаду секретаря міськради для Григорія Пустовіта – в обмін на підтримку пропозицій міського голови із персонального складу його заступників. Потім почали створювати колегію міської ради із внесенням в положення про її діяльність пункту про обов’язковістю виконання рішень колегії міським головою. Щоправда, згодом цей пункт після відповідного протесту прокурора було скасовано і замінено на інший – рішення колегії носять для міського голови рекомендаційний характер. Пізніше після довгих перипетій пани Бондаруки таки проштовхнули на члена виконкому вже згаданого Юрія Бондарука – рідного брата одного з депутатів.

 По ходу всіх цих комбінацій вони звели до мінімуму роль керівника фракції – досвідченого депутата, не хапугу і не рейдера, помірковану і толерантну людину Юрія Корольчука. Щоб не заважав їм диктувати міськраді свою волю.

 І все це робилося від імені партії і фракції, яку лучани найбільше підтримують, – «Батьківщини». Щоб протягнути потрібні їм рішення пани Бондаруки домовляються з іншою великою фракцією міськради – «Свободою». Причому завжди у вигляді торгів: ми голосуємо за потрібне вам рішення, а ви – за потрібне нам. Повторюся, тут не йдеться про велику політику – заяви про скасування Харківських угод, рішення про присвоєння Степану Бандері звання «Почесний громадянин міста Луцька», про заборону вивішувати в Луцьку червоні прапори і т.д. – за ці рішення, як відомо, голосує і Луцький міський голова Микола Романюк, і фракція «Сильна Україна». Йдеться про господарські справи у місті, які «пахнуть» грошима. А гроші, як з’ясувалося, пани Бондаруки люблять. Тому вони такі «пильні», коли розглядаються земельні та майнові питання. А допомагає їм бути пильними ще один депутат із їхньої бригади (пишу «бригади», бо їхня депутатська група ще ніяк не названа, хоча й об’єднана одним інтересом, про який ви вже здогадалися) депутат-адвокат Андрій Осіпов. Той заввиграшки вам доведе, що чорне – то біле, а біле – то чорне. Він може заблокувати будь-яке рішення міськради, належним чином підготовлене, із мотивацією, що не дотримана процедура. Бо він – автор регламенту міськради, куди позаносив безліч процедурних нюансів, щоб потім маніпулювати ними на свій розсуд. Це він – автор безглуздого положення про акредитацію журналістів у міськраді, яке можна було б назвати положенням про НЕакредитацію. Якби діяти строго за ним, у міськраду було б важче пробратися, ніж у Верховну Раду України. Це Андрій Осіпов вимагав скасувати пряму трансляцію сесій міськради на телеканалі «Аверс» – щоб лучани не бачили, як бригада Бондаруків диктує свою волю міськраді. А це дуже добре видно навіть неозброєним оком – навіть не по тому, які рішення вони проштовхують, а по тому, як Бондаруки з Осіповим, виступаючи на сесії самозамиловуються (в такому разі вони говорять з апломбом і хитають плечима). Ще б їм руку Чечетова – і ось вам, готові фельдмаршали. Молоді і цинічні. І наплювати на всіх.

 Тільки через те, що їх не спитали (читай – НЕ ДАЛИ), одна із сесій міськради встановила рекорд за тривалістю – три дні пленарних засідань. Тільки через те в місті тривалий час не вирішувалися земельні і майнові питання, які були належним чином підготовлені, і люди, які чекали на їх вирішення, ніяк не могли збагнути, причину такої тяганини. А причина одна – дехто хотів за ЗАКОННЕ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ щось із цього мати.

 А що ж мер міста Микола Романюк? Готовий іти на компроміси заради спільної справи (наповнення бюджету міста, поліпшення функціонування його інфраструктури), людяний і відповідальний (як би з цього не насміхалися аутсайдери виборчих перегонів, так воно і є), він продемонстрував це і під час виборів секретаря міськради, і під час бурхливого протистояння при блокуванні непростого для нього рішення – через проблеми з фінансуванням скоротити окремі ставки у дитсадках (прийшов на комісію і попросив вибачення в депутатів за те, що припустився помилки, коли накладав вето на рішення сесії у запізнілий термін), і на пленарних засіданнях сесії, коли вислуховував дошкульну, часто навіть образливу, але не завжди об’єктивну критику на свою адресу, і при голосуванні за не зовсім зрозуміле рішення бригади Бондаруків відновити діяльність КП «Луцькреклама». Але навіть він не витримав, коли на пленарному засіданні сесії 28 квітня в процесі обговорення змін і поправок до рішення про надання Волинській облспоживспілці в обмін на інвестиційну угоду в 1 мільйон гривень на добудову пішохідного мосту над залізницею права оренди земельної ділянки на Завокзальному ринку на 22 роки, пан Осіпов з усім єхидством заявив про необхідність створення комунального підприємства «Луцький ринок». Тут Осіпову Романюк відповів його ж зброєю – регламентом, у якому чітко записано, що в період обговорення поправок до одного рішення пропонувати зовсім інше не можна. І зняв абсурдну пропозицію цього адвоката-буквоїда з розгляду. А до того досить різко відповів цьому вискочці, який хитав плечима з трибуни в самозакоханості, Юрій Корольчук: «Невже ви нас всіх тримаєте за дурнів?! Невже ми на похоронах маємо розказувати, як ми того чоловіка завтра будемо сватати за Одарку?! Майте ж совість!»

 Схоже, Бондаруки з Осіповим, вже не чують під собою землі. І їхня пихатість відвертає від них навіть вчорашніх союзників, які розуміють – голосуючи так, як заманеться Бондарукам, а не так, як потрібно громаді міста, вони втрачають прихильність в очах лучан, до яких ще не раз доведеться звертатися за підтримкою. Цього разу прикрити свої ниці інтереси рішенням фракції Бондарукам не вдалося, і проти їхніх абсурдних містерій (відповідно за рішення в цілому надати таки облспоживспілці в оренду землю в обмін на мільйонну інвестицію) голосували не тільки Григорій Пустовіт і Юрій Корольчук, Володимир Никитюк і Сергій Григоренко, Василь Гриб і Степан Цимбалюк, Рустам Дячук і Сергій Волик, Олександр Семенюк, а навіть такі депутати, як Наталія Бунда і Артур Василевський. І все ж в орбіті бригади Бондаруків з Осіповим ще залишаються Антон Сосновський (голосував проти інвестиційної пропозиції), Тарас Бас, Петро Савчук (обидва – не голосували), Аскольд Пекарський (утримався).

 Ще раз нагадаю, про що йшлося. Про гроші (а це мільйон 300 тисяч гривень – майже стільки, скільки потрібно, щоб до 24 серпня цього року, до 20-річчя незалежності України, нарешті добудувати пішохідний міст над залізницею біля вокзалу), які облспоживспілка безповоротно віддасть місту в обмін на те, що міськрада продовжить з нею на 22 роки договір (він чинний поки що до 2014 року) на оренду землі під Завокзальним ринком. За підписання цієї інвестиційної угоди висловилися напередодні 737 підприємців, які торгують на Завокзальному ринку. Вони так і кажуть: надійнішого партнера, ніж облспоживспілка, немає. Голова облспоживспілки Марта Кандиба наголосила, що в разі невиконання очолюваною нею структурою договірних зобов’язань, інвестиційний договір оренди землі можна буде розірвати. А землю на тривалий термін ОСС хоче тому, що збирається реконструювати ринок, а для цього потрібні довгострокові гарантії. І тільки Володимир Кунц (це той самий, що роками збирає з підприємців, які всупереч рішенням судів не хочуть вступатися з торгового ряду на Карпенка-Карого, гроші і обіцяє виграти війну проти Токарського) намагався на сесії збаламутити депутатів якимись договорами суборенди.

 Під час доопрацювання проекту цього рішення, яке на сесії міськради ухвалили за основу, було враховано всі побажання і пропозиції депутатів, у тому числі про гарантії підприємцям. Відкинули тільки безглузду ідею Осіпова створити КП «Луцький ринок». А ще мер зауважив Роману Бондаруку на його репліку, що депутати не встигли ознайомитися з проектом інвестиційної угоди: «За тиждень хто хотів, той ознайомився. Згідно з регламентом, проект угоди було надіслано всім депутатам на їхні електронні адреси».

 То чому ж рішення «не пройшло» в цілому? (Для його ухвалення не вистачило трьох голосів.) Тут є два припущення. Перше: у тому, щоб воно не пройшло дуже зацікавлений підприємець Джулінський. Свого часу він уже «кинув» колишнього мера Богдана Шибу, коли пообіцяв добудувати перехід в обмін на землю під ТЦ «Караван». «Караван» стоїть, до мосту ніхто й не брався. Більше того, кажуть, Джулінський хоче ще земельки поруч прихопити, і облспоживспілка йому в цьому заважає. То чого не знайти таких Бондаруків і не простимулювати їх?

 Зрозуміло, що сама бригада Бондаруків не могла провалити рішення. Їм у цьому допомогли «заукраїнці» Богдан Шиба, Павло Данильчук (обидва – утрималися) і фракція «Свободи», за винятком Миколи Яручика (голосував «за») і Любові Серби (була відсутня на сесії). Зрозуміти Шибу можна: він за чотири роки свого головування в місті добудувати міст так і не спромігся, а в Романюка з’явилася реальна перспектива зробити це за рік. Але чому голосувала «проти» «Свобода»: теж для пониження рейтингу мера чи, може, вона у змові з Бондаруками?

 Зрештою, далеко не бідні пани Бондаруки могли би самі вкласти мільйон у добудову мосту або ж привести інвестора. Тоді б їм ніхто нічого не сказав. А палки в колеса ставити та ще й заробляти на цьому кожен зможе. Тільки скільки ще має загинути людей під колесами поїздів у Луцьку, щоб ця братія зрозуміла: міст потрібен не Романюку і не облспоживспілці, міст потрібен лучанам?

Петро БЕЗУГЛИЙ