Майже тиждень тривав марафон допомоги, який організувала Волинська обласна організація Партії регіонів. Волонтери розвозили ветеранам продуктові набори з нагоди свята 9 травня. Кожна міська та районна організація подбала про те, аби ті, хто був свідком тих страшних подій отримав невеличкий святковий дарунок. Протягом тижня, з часу оголошення акції, до неї виявили бажання долучитися чимало благодійників. Загалом за нетривалий термін було зібрано близько 50 тисяч гривень, на які закупили подарунки до Дня Перемоги. В цілому по Волині їх було вручено близько 2 200

До акції долучилася також Луцька міська організація Партії регіонів. Її керівник Іван Смоленг, заступник – Тетяна Дементьєва, а також активісти партії мобілізували свої зусилля з тим, аби зробити хорошу справу з нагоди свята. Всього було вручено майже 500 пакунків. На жаль, роки беруть своє і багато з тих, хто колись захищав Батьківщину нині самі потребують допомоги та уваги. Тому, було прийняте рішення особисто розвезти подарунки до літніх людей. Багато хто з ветеранів уже не може підвестися і тільки слабко потискають руку на знак вдячності, окремі не встигли дожити кілька тижнів до чергової річниці вони йдуть, забираючи з собою спогади про війну…

Іван Смоленг розповів, що умови окремих ветеранів є справді доволі скрутними: «Вони практично не виходять на вулицю, не мають змоги пересуватися. Це насправді важке видовище. Я гордий з того, що ще можу вітатися з ветеранами, слухати їхні історії, на жаль, наступне покоління, наприклад вже мої онуки такої нагоди не матимуть…

На сьогодні у кожного своя правда, хтось тільки говорить про патріотизм та героїзм, а хтось просто мовчки конкретними справами вшановує ратний подвиг тих, хто подарував нам сьогодні мирне небо. Взяти до прикладу гостру тему Ветерани ВВВ та ОУН-УПА, яку сьогодні штучно розбурхують політикани, зокрема «Свобода». На державному рівні ці сивочолі вояки та воїни захищені майже однаково. На підставі чого ж тоді їх розмежовують? Де дієва підтримка зі сторони того молодого покоління яке сьогодні рве на собі сорочку відстоюючи інтереси вояків ОУН – УПА?  Чим власноруч вони їм допомогли. Обіцянками що зведуть пам’ятник Степану Бандері, за 1,5 млн гривень, які відберуть у громади міста? Ми на власні очі побачили, що допомога полягає зовсім не у такій демагогії.

Хочеться, щоб підростаюче покоління дізналося правду, і ця правда була не гіркою та двоякою. Прикро, коли приймаються такі рішення, які недавно були ініційовані на сесії  луцької міської ради про заборону радянської символіки. Як після цього дивитися цим ветеранам в очі коли, вони прийдуть на меморіал і не буде червоного прапора під яким вони перемагали. Хто може заборонити їм, використати цю символіку на святкуванні Дня Перемоги?»

На сьогодні багато хто з ветеранів спантеличений останніми рішеннями, але сили на те, щоб воювати з ворогом в особі міської влади у них вже немає. Ветерани мають власну правду, вони бачили і жили нею, докази тут зайві.

Тетяна Дементьєва каже, що минулоріч до міської організації приходило значно більше тих, хто був свідком та учасником Великої Вітчизняної: «Цьогоріч, коли ми складали списки ветеранів і продзвонювали їх ми були шоковані. Окремі з тих, хто ще восени заходили до нас уже пішли з життя: хтось від хвороб, хтось уже мав доволі поважний вік. Ми розуміємо, що час не спинити, але потрібно з максимальною увагою ставитися до тих, хто ще живий і по мірі можливостей полегшувати їхнє життя».

Виконувати благодійну місію допомагали регіонали Дмитро Глазунов, голова правління ВОГО «Волинська обласна лікарняна каса» та Ігор Возняк.

Дмитро Глазунов розповів, що відвідини ветеранів, спілкування з ними дали йому ще більше розуміння про ті важкі часи: «Я дивився старі фото, бачив там зовсім юних дівчат та хлопців і мені було навіть подумати страшно, що їм тоді довелося пережити. Вони побачили війну тоді, коли душа прагнула до зовсім інших почуттів. Сьогодні вони немічні люди, про яких хочуть забути, накладаючи заборони, перекручуючи факти. Як би там не було, той, хто не був свідком цього жахіття не має права копирсатися в минулому і штучно перекручувати історію. Це їхнє життя і вони бачили його на власні очі, відчули власним серцем і в багатьох про це до цього часу все частіше нагадує тіло, на якому є сліди від осколків та куль, важкої фізичної праці, катувань.  Я хотів би побажати цим мужнім людям в першу чергу здоровя бо це найважливіше. А ми будемо намагатися максимально допомогти їм вирішити побутові проблеми. Бо ми завдячуємо їм нашим мирним сьогоденням».

Одним із тих, до кого завітали активісти був ветеран Великої Вітчизняної війни Всеволод Бєлов. В нього теж своя історія і свій погляд на правду: «На момент початку війни я був черговим по зв’язку дивізії. Терміново викликали до командира дивізії. Була вказівка оголосити військову тривогу в дивізії. Як тільки оголосили, командир дивізії поїхав на аеродром, сів в літак, почав злітати, але в цей час налетіли о четвертій ранку німці, літак прошило кулями, багато техніки згоріло так і не здійнявшись, люди розбігалися хто куди. Так почався перший день моєї війни.

До мене завжди приходять, вітають зі святом. 9 травня обов’язково зайдуть мої товариші. Співслуживців у мене вже майже немає, ось тільки я ще затримався...

Найголовніше для молодого покоління розказати правду. Якщо все піде як треба, то люди все будуть знати про війну. Якщо вони будуть знати правду, то будуть патріотами.  Колись всі бажали йти до війська, а зараз що? Так не може бути. Повинні бути захисники своєї Батьківщини.

Колись дійсно був патріотизм. Заради захисту своєї матері, дітей, люди були готові на подвиги, які важко переоцінити, пояснити навіть важко. І це була найщиріша правда.

Я свого часу закінчив авіаційне училище, військову повітряну академію. Практично не літав, був радистом. Потім перейшов на забезпечення польотів. В 21 рік командував військовими частинами, які забезпечують посадку літаків у важких умовах.

Хочу побажати, всім ветеранам, хто ще живий, міцного здоровя, щастя і щоб їх не забували…