Звичайно ж вони були доволі різними, все залежало від того, яку мету переслідували учасники. У статті я спробую викласти факти, такі як вони є, а вже вам вирішувати, чи відповідає назва змістові.

     Так от, резонансом стало повідомлення про те, що біля сцени важко травмували дівчину журналістку. «Близько 22 години вечора на фестивалі "Бандерштат" в селищі Рокині Луцького району побили дівчинку-журналістку. Вона підійшла до сцени, щоб сфотографувати виступ якогось гурту, і необережно наблизилася до слемерів (це чи за 2, чи за 10 метрів від сцени, я не знаю точніше). Її збили з ніг і кілька разів вдарили ногами по голові й обличчю. Свідомість вона втратила від першого ж удару, тому згадати деталей не може. Винесли її звідти якісь невідомі люди. в лікарню привезли двоє сторонніх хлопців, яким ми дуже вдячні. Зараз дівчинка в лікарні з сильним струсом, потрібна пластична операція. Я прошу всіх, хто був на фестивалі з 21 до 23 години, допомогти нам знайти винних. Мене цікавлять всі зроблені в цей час фотографії і просто всі свідчення тих, хто бачив цю дівчинку, бо друзі, що з нею були, вдають, ніби нічого не бачили й не знають. Можливо, в цей час її шукали й оголошували зі сцени: підтвердіть це чи спростуйте, будь ласка». Повідомлення з'явилося в одному з інтернет-блогів.

     Тобто у патріотичності заходу дівчина мала змогу переконатися власною головою. «Татуювання» від черевиків «патріотів» - будуть тривалою згадкою про фест.

     Заявлена культурна програма відбувалася з запізненням і в принципі відношення до культури мала доволі декларативне, кілька художників, які розмальовували тіла бажаючих, а дехто покладався суто на власні вміння і талант. «Літературні сцени», відбувалися під акомпанемент гуртів, які налаштовували інструменти, як наслідок виступаючі через слово губилися у музичній кокофонії.

     Фестиваль позиціонувався як ідейний, хоча в чому була його ідея зрозуміти складно, з огляду на «культурну програму» ще важче було порахувати, на що ж Ігор Гузь просив 40 тисяч гривень.

До того ж, окрім цих коштів, за його словами допомогу надав Богдан Шиба, мер міста Луцька, а також «добрі люди», під цими словами Ігор Гузь мав на увазі підприємців-патріотів. 

     Чесно кажучи, після такого штибу фестивалів поняття патріот, особисто для мене, доволі сильно деформується, бо якщо до фестивалю ти цілком міг вважати себе патріотом, то після нього виникає думка чи варто себе так обзивати. Алкоголю на фестивалі не продавали, організатори про це попередили, тому усі, хто мав бажання потусуватися завбачливо привозили його з собою. По тому окремі гості спали по корчах міцним сном націоналіста.

     В коментарях багато хто на знак захисту «ідейно-культурного» заходу зауважував, що бидло – це не питання фестивалю, а питання виховання, школи та батьків.

Цілком погоджуюсь, щоправда чомусь на вечорах оперної музики та літературних читаннях поезії Лесі Українки, кількість цього бидла на один квадратний метр критично мала, якщо не сказати, відсутня зовсім. У кожної людини є хороші і не зовсім хороші сторони. Вся справа в тому, що для прояву і одних, і інших потрібен свій грунт. Грунт «Бандерштату» виявився доволі вдалим для того, аби те, що недоопрацьоване і школою, і батьками заквітло буйним квітом.

Зрештою, кожен сходить з розуму так, як вважає за потрібне, просто чому за це повинна платити я, моя родина та багато інших родин адже на ЦЕ організатори вимагали чималих коштів від держави. 

     Своїй дитині я прививаю почуття любові до Батьківщини дещо в інший спосіб, пояснюю, що кидати сміття повз урну, нищити своє здоров’я, ображати ближніх, хто б вони не були за національністю – не патріотично. Ми так само слухаємо українські пісні, обожнюємо українську природу і нізащо не проміняємо Україну на одну іншу державу, бо ми гордимося традиціями предків та величезною духовною спадщиною краю. Але нам не потрібно бити в голову ближніх, щоб привити їм цю любов, не потрібно писати в себе на спині англійськими літерами "I LOVE UKRAINE" що саме по собі є парадоксом, і не обов’язково малювати в себе на лобі чи на спині географічну мапу. І головне, нам не потрібно шукати зовнішнього ворога, щоб об’єднатися в любові до держави, бо це не щиро.

     Любов до Батьківщини неможливо сформувати за допомогою реінкарнації історичних конфліктів, в такий спосіб можна лише натравити брата на брата, але тоді тема любові так і залишається нерозкритою. Не думаю, що патріотизм може проявитися через напис «дякую тобі Боже, що я не москаль». Бо в такому випадку, виявляється, що якби і подякувати Богові більше немає за що. В житті мала нагоду поспілкуватися з представниками різноманітних національностей, рас і ніколи не виникало агресії, просто окрім теми територіальної приналежності в нас було маса тем для розмови. А ще, з окремих написів можна було дізнатися, що мова в нас дійсно багата, принаймні у трактуванні окремих учасників.

     Якщо повернутися до фактів, які вказують на те, що «Бандерштат був радше піар-акцією імені Ігоря Гузя та його організації, то варто сказати й про те, що музичний райдер, який був потрібен виконавцям не забезпечили належною мірою, як наслідок і звук був не той і виконавці очевидно були не в захваті. На завершення коментар, який був написаний на одному із сайтів про контингент фестивалю:

з Рокинь:

патріотичний дух?????? люди добрі, про який патріотизм ви говорите? я живу в рокинях і мені зовсім не сподобалось дивитися на ці "прояви патріотизму". Слухати під під'їздами "дайте водки", матюки. Бачити, як на моїх же очах в кущі викидають пляшки з-під пива. З такою організацією і вихованням вам (зі всією повагою, вибачайте вже) треба їхати фестивалити далеко в ліси. А в Рокинях вам більше не раді! Більше до нас не приїжджайте!!!

     Тут коментарі зайві, просто додам, що черговий «Бандерштат» тему бандерлогів розкрив повторно.