— Робоча модель податку на нерухомість на сьогодні така:
40 кв. метрів на людину не оподатковуються. У нас не так багато сімей із трьох осіб, чия квартира більше 120 кв. м. На будь-який зайвий метр — 10 грн. податку. Це м’яка ставка. Треба звикнути до того, що зайві метри доведеться оплачувати окремо від комунальних платежів. Звичайно, цей податок непорівнянний із цінами на квартири, особливо в Києві. Проте якийсь перехідний період має бути. Що ж до сільської місцевості, то якщо у вас будинок до 200 кв. м, то ви не сплачуєте нічого. А понад це —
10 грн. за кожний метр раз на рік.

— Дачі?

— Власники шести соток із будиночком п’ять на шість метрів не сплачують узагалі нічого. Тобто дачний будиночок 30 квадратів на присадибній ділянці не можна додати до 120 кв. м квартири та оподаткувати.

— Що буде з податками на землю, на продаж квартир, на спадщину? Податок із продажу квартир потрібен? Усі все одно хитрують і офіційно продають квартири за три копійки.

— Згоден, але потрібно в дечому розібратися. Треба ламати практику, при якій Антон Яценко хотів стати єдиним оцінювачем у країні. Крім того, зрозуміти, чому настільки обережний підхід до метрів.

Згадайте, найбільша квартира в СРСР була 120 кв. м. На Хрещатику є квартири 80—90 кв. м, у яких залишилися два пенсіонери. Ринкова ціна квартири — 5 тис. дол. за квадрат. Виходить, квартира — до півмільйона. Але якщо навіть запровадити одновідсотковий податок, то це більше, ніж їхня річна пенсія. Проте питання реальної оцінки все одно актуальне.

Люди повинні сплачувати податок при продажу чи не повинні? Відповідь буде дано вже в другій частині вдосконалення податкового поля, яка народиться лише в експериментальному порядку. До кодексу ввійде не все, будуть моменти, якими ми його доповнюватимемо. Це не може визріти за три місяці, а може зайняти від трьох до п’яти років. Головним регулятором Податкового кодексу має бути суспільство. Саме суспільство. Найбільш тверезі ідеї виходять саме від профільних асоціацій.

Ви знаєте, що в США Кабміну практично не існує. Регуляторну політику виконують профільні асоціації. Перший досвід спілкування з подобою профільних асоціацій у нашого уряду успішний. Ми вже казали про це.

Так багаті поділяться
з бідними?

— А ви рахували, у скільки вам і вашому бізнесу обійдеться новий Податковий кодекс? Ви виграєте чи програєте?

— По-перше, я не рахував. А по-друге, якщо ми все-таки затвердимо диференційовану ставку прибуткового податку — 15 і 17%, то особисто я платитиму більше. І не тільки я, а й увесь бізнес. Головне, щоб ці податки ефективно використовувалися, тоді ніяких утрат не буде.

— А що з податком на розкіш?

— Квартира понад 40 кв. м на людину — це для європейського середнього класу не розкіш. Але в наших умовах це і є складовою податку на розкіш. Які будуть іще пропозиції, які не заженуть у тінь бізнес і водночас реально поповнять бюджет? Є такі пропозиції в «Дзеркала тижня»?

— Є. В ідеалі — заборонити офшори. Але якщо це вже зовсім не демократично, то розкрити їхніх реальних власників. І не тільки тому, що всі яхти та літаки зареєстровані в них. На офшори виводиться прибуток. Крім того, у нас у країні є люди, які де-факто є монополістами в цілих галузях — починаючи від телебачення, закінчуючи облгазами. Якщо ми не зробимо власність прозорою, то єдині «правила для всіх», про які ви кажете, — ілюзія.

— Я з вами почасти згоден. Але ви хочете, щоб гривня була конвертованою валютою? Всі українці хочуть. Щоб і в Токіо, і в Буенос-Айресі, і в Нью-Йорку могли поміняти гривні в будь-якому банку. Отже, якщо ми справді йдемо до лібералізації ринку, до європейської моделі розвитку, виходить, наша валюта повинна мати вільний обіг. І в цій ситуації те, про що ви кажете, вступає в суперечність із цими планами.

Президент ініціював відкриття рахунків за кордоном з повідомним, а не дозвільним характером. Особливо це стосується наших заробітчан. Тобто всі вони матимуть право відкрити рахунок у будь-якому західному банку й при цьому лише послати повідомлення в податкову, не отримуючи ліцензію Нацбанку і не нарізаючи кола по СБУ і МВС.

Це перша частина необхідних змін. Друга — вільна купівля активів за кордоном. Тут не прийнято говорити, в якій країні. Якщо ви купуєте акції якоїсь компанії, то маєте право відкривати в будь-якій країні свій бізнес, і будь-який ваш актив може володіти іншим — це не важливо. Важливо те, щоб український бюджет при цьому не втратив нічого.

В обмін на сплату податків усіма всі мають отримати: безпеку на вулиці, відмову від батальйонів охорони, якісну освіту та медицину, якісну роботу чиновників, яких має бути мінімум. А що ж до жорсткості західної податкової системи, то, наприклад, якщо ви відмовитеся від американського громадянства, ви ще сім років сплачуватимете Америці податки.

Чому міністр фінансів США — особа, яку охороняють? Тому що гроші у світі ринкової економіки — це все. Чому західний світ ставить на чільне місце саме фінансову складову? Тому що за гроші він вирішить будь-яке соціальне питання. А радянські профспілкові путівки і все таке — це вже несвобода.

— Тобто прозорий реєстр власників — це несвобода?!

— Ні, теоретично це нормально. Але ті ж таки США мають усередині певні податкові гавані. Делавер, наприклад.

— У них ще є можливість мільярд доларів на верстаті щодня друкувати. У них узагалі багато всіляких можливостей…

— Я не проти прозорої власності. Але ви не можете заборонити офшорні компанії. Ви можете обмежити їхню дію. І я тільки «за».

— А як це буде відображено в Податковому кодексі?

— Поки що ми думаємо виключно про підвищення дохідної частини з метою більшого соціального захисту українського народу.

— За рахунок малого бізнесу? Великих же не чіпають.

— Я з вами абсолютно не згоден. Підвищення дохідної частини бюджету планується за рахунок тих, хто податків не платить взагалі.

— Тоді розкажіть, де їх «зачепили».

Ви знаєте, скільки С.Тігіпко заплатив податку з продажу банку? А Л.Черновецький, якому Стельмах дозволив перед продажем «Правекса» перевести акції банку на Кіпр? А О.Бахматюк, який продав свої пакети в семи облгазах?

— Я — за легалізацію і відкриття реєстру власників. Але це має відбутися цивілізовано. Як взагалі можна обчислювати доходи? Ви скажете — непрямі методи, зокрема моніторинг витрат. У виконанні нашої податкової? Сумнівно.

У тих же США люди виховані так, що якщо ваш сусід отримує
6 тис. дол., а їздить на «Мерседесі» за 600 тис., то про це відразу зателефонують і повідомлять. І не тому, що, за українськими мірками, вони — «стукачі», а тому, що не хочуть вважати себе ідіотами, котрі платять податки замість когось. Ви подивіться на ці автомобільні салони під нашими податковими адміністраціями!

Отож для того, щоб говорити про реальні непрямі методи, треба провести інвентаризацію власності, капіталу. Кожна людина повинна провести її для себе й під державним контролем. Бо зараз будь-хто може сказати: «Ось у моєї бабусі був діамантик на 50 каратів, я його продала за 10 млн. дол., на них і живу». Маячня! Що ж робити? У час «Х» усі гроші, які ви хочете задекларувати, повинні пролежати на рахунках у державних банках 20 днів. Наприклад, з 20 грудня, коли мінімізовані операції, по 10 січня. Усе, що не потрапило на рахунки й не внесене у вашу генеральну декларацію, — поза законом.

Плюс у цей великий пакет будуть складені всі ваші активи, абсолютно всі ваші фонди (житлові й нежитлові) і зафіксовані. Тільки після цього можна говорити про застосування непрямих методів. Без цього всі непрямі методи — блеф, корупція й рекет із боку податкових чиновників.

— Але як можна проінвентаризувати, наприклад, одного з віце-прем’єрів, у якого є шале в Куршавелі та будинок у Ніцці?

— Кожен громадянин України має право отримати ліцензію НБУ і купити будь-який актив за кордоном, у тому числі й будинок. Але якщо цей українець держслужбовець, він зобов’язаний зазначити свою власність у декларації. Не зазначив — тоді він має проблеми з законом.

— Із допомогою офшорів, хабарів податківцям тощо великий бізнес оптимізує величину податків.

— Ми повинні вбити схеми оптимізації податків. І в цьому суть Податкового кодексу. Тільки це повинен бути зустрічний рух: бізнесу має бути в Україні комфортно.

— Один гуру податкової каже, що всі наші олігархи внаслідок оптимізації сплачують лише
1—2% від того, що повинні платити.

— А що цей «гуру» каже про походження своїх будинків та мерседесів? Ось він, як чиновник, котрий ніколи в житті не займався бізнесом, нехай пояснить їх походження. Скільки він платить податків? Великий бізнес вносить у бюджет мільярди гривень!

— І через офшори не виводить ніякого прибутку?..

— Буває. Структура, афілійована з однією відомою людиною, з бензину зробила на папері суміш, ледь не пральний порошок, і уникнула акцизу.

— Знаємо, і тому не сплачує акцизу.

— Тепер уже сплачує. І все ж таки ще раз: чому ті, хто платить податки, повинні щось втратити?

— Тому що вони сплачують не всі податки.

— А інші їх взагалі не платять, але у витратах беруть участь. Так що, краще? Втім, краще сплачувати всі податки і всім...

— …і ще — щоб їх не розкрадали. Є чітке відчуття, що влада замінилася, а схеми залишилися…

— Янукович не може за півроку змінити те, що накопичувалося 19 років.

За матеріалами «Дзеркало тижня» Далі буде…