Поїздка в Україну стала першим багатоденним візитом в історії патріаршої місії Предстоятеля РПЦ Кирила. І першим в історії незалежної України візитом Святійшого Патріарха Московського й всія Русі, під час якого йому вдалося познайомитися з усією країною, проїхавши її з півночі на південь – від святинь Києва до древнього Херсонеса, і із заходу на схід – від Святогорскої лаври до Зимненського монастиря на Волині.

Патріарх приїхав не тільки як прочанин, він приїхав до пастви. До мільйонів віруючих і до тих, хто тільки шукає свою дорогу до Бога. У часи кризи і смутку слово пастиря допомагає знайти віру, надію, любов.

Так думають віруючі, але не всі політики. Деякі з них, вважаючи себе святішими за святих, заговорили про «несвоєчасність» візиту. Того більше про «неприпустимість». Вочевидь, забуваючи, як при союзі закривалися храми й розбивалися дзвони. Як в 1961-му секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, виступаючи по телебаченню, завірив: «Обіцяю, що незабаром ми покажемо останнього попа по телевізорі!» За відвідування храму могли звільнити з роботи, хрестити дітей доводилося підпільно…

Патріархові Олексію ІІ не призначено було здійснити тривалий пастирський візит в Україну. Тільки два коротких. Патріархові Кирилу випала місія сказати те, що, на його думку, потрібно пам'ятати православним. Це його право, дане Богом.

Про Україну й Помісну Церкву. «Ми вшановуємо пам'ять святого рівноапостольного Володимира, князя й просвітителя, що великим діянням – Водохрещенням Русі – сприяв тому, щоб була заснована наша Помісна Церква, що існує тисячу років. Якби її не було, не було б сьогодні України».

Про український народ. «Чинність віри українського народу, що пройшов і проходить через багато випробувань, – ця та чинність, що тільки й здатна змінити життя до кращого в цій країні, а все інше – другорядне». Про його героїв й антигероїв: «Коли мені говорять, що для знаходження української національної самосвідомості потрібні нові імена, і коли як нові імена називають ті, які розділяють у першу чергу українців, саму Україну, мені ця логіка незрозуміла».

Про відносини Церкви й держави. «Церква автономна стосовно держави. Вона не бере участі у політичній боротьбі, у неї немає політичних амбіцій, вона не претендує на те, щоб бути політичним лідером, але водночас, тим самим вона заявляє про своє право бути вільною від будь-яких політичних впливів. Між церквою й державою повинен бути діалог і співробітництво у вирішенні життєво важливих питань. Такі питання збереження моральності, особистої, суспільної, і питання культури. Збереження пам'ятників, турбота про бідних, турбота про військовослужбовців – ось сфери, де церква й держава повинні взаємодіяти, сприяючи духовному й матеріальному процвітанню народу».

Про розкол в українському православ'ї й об'єднуючій ролі Церкви: «На тілі Церкви утворилися рани, і рани треба лікувати – молитвою, осмисленням того, що з усіма нами відбулося й відбувається. Але головне - зцілення прийде тоді, коли ми зуміємо у свідомості своїй сполучати дуже важливі істини. Те, що паствою церковної є всі хрещені православні люди. Поза залежністю від їхньої політичної орієнтації, від їхніх симпатій або антипатій, від їхнього розуміння історії – це все паства єдиної Помісної Церкви...»

Про Предстоятеля й вірних Українській Православній Церкві: «Я сердечно дякую Блаженнішого Митрополита Київського і всія України Володимира за все, що він зробив за всі ці роки. Він зберіг Церкву в дуже непростих умовах, об'єднав навколо себе єпископат. Я дякую віруючому народу, духівництво, монашествуючих».

Про Україну й Росію. «Я буду молитися й працювати для того, щоб Україна зберегла свою цілісність, щоб примирилися супротивники, щоб Україна завжди була країною дружньої, близької й рідної Росії, щоб ніколи антиросійські настрої не брали гору в Україні. І я буду особливо молитися й трудитися, щоб антиукраїнські настрої ніколи не брали гору в Росії».

Хто може заперечити мудрим словам? Хіба що ті, хто не бажав чути. Патріарх ще не встиг ступити на українську землю, як недоброзичливці заговорили про «політичне підґрунтя» візиту. Але політики було більше в їхніх власних коментарях й у підготовлених «акціях протесту». А скільки злостивості було, коли з міркувань безпеки Патріарх відправився в Західну Україну на автомобілі, а не на літаку! Секретаріат Президента України, що рекомендував змінити розклад візиту, поспішив від своїх «порад» відхреститися. Але Патріарх продовжив місію, як пропонує віра й обов’язок. Народ і церква вистояли.

Патріарх Кирило приїхав у країну, державне керівництво якої не утомлюється повторювати: країні потрібна Єдина Помісна Церква. Про те, що відповідно до Конституції України Церква відділена від держави, Віктору Ющенко, гарантові прав людини, закріплених у цій самій Конституції, Патріарх нагадав особисто й привселюдно: «Помісна Церква, пан Президент, в Україні є!» І чия провина, що Президент виглядав на телеекранах як школяр, що одержав двійку?

Юлія Тимошенко намагалася з Патріархом на публіці не зустрічатися й у суперечки не вступати. Її слова про те, що «у складний момент, коли всі країни переживають лихоліття, людям потрібні чинність волі, чинність духу, надія», говорять про одне. Але що на думці в прем'єрської раті, продемонстрував колишній російський підданий, а нині радник Юлії Тимошенко Олег Медведєв. Він оголосив пастирську поїздку Патріарха «візитом імперіаліста, що проповідував неоімперську доктрину».

Заздрість і роздратування в Кабміні й канцелярії Президента викликало те, що серед віруючих, що зустрічали Кирила на київській і донецькій землях, на першому плані був присутній Глава Партії регіонів. І те, що Святійший Патріарх особисто подякував Віктору Януковича за пожертвування й допомогу Свято -Успенському Миколо-Василівському монастирю. У проповіді по закінченні богослужіння Патріарх Кирило згадував про батька Зосиму ( який пішов уже в інший світ) – багаторічному духівнику Віктора Януковича.

Лідер опозиції сказав, що втручання держави в церковні справи підштовхує Україну до розколу: «Нинішня влада неприпустимим чином втручається в справи церкви, політизує церковні справи, намагається диктувати віруючим, у якому храмі молитися».

У своїй статті для щотижневика «Дзеркало тижня» Віктор Янукович пояснив небезпеку авантюрної політики: «Чого ми хочемо? Бути країною для обраних, котрих влада призначила бути «правильними» по визначенню, оскільки розмовляють вони на «правильній» мові, ходять в «правильну» церкву, шанують «правильних» національних героїв і дружать із «правильними» державами? Або країною – загальним будинком для всіх, живучих на цій землі, що люблять її як свою Батьківщину, що прагнуть передати її в спадщину своїм дітям й онукам?»

Заклик співзвучний словам Патріарха, що закликав і на заході, і на сході України молитися за єдність. Єдність Церкви, єдність народу, єдність держави. Єдність, заснована на вірі й взаємоповазі. У цьому – і вихід з кризи, і шлях країни в майбутнє. Україну на цьому шляху буде супроводжувати Церква. Інше залежить від українського народу.

Тетяна Засуха,
народний депутат України