За прогнозами Міністерства аграрної політики, у цьому році врожай зернових та зернобобових в Україні прогнозується на рівні 42-43 млн. тон. За попередніми даними, виходячи з підсумків збору врожаю протягом останнього місяця, ці дані є об’єктивними.

Такий стан справ не міг не тішити на старті жнив. Втім, не встигли фермери зібрати першу тону пшениці, як ціни на зернові різко обвалились на 30%. На подібну ситуацію уряд відреагував пропозицією здавати зерно до Аграрного фонду, нібито створивши таким чином вигідні умови для аграріїв.

Однак, більшої уваги заслуговують інші факти. Наприклад, обсяг передбаченої у держбюджеті на 2009 рік підтримки аграріїв у 2,6 рази менший ніж у минулому році, на здешевлення кредитів – у 3,5 разів менше. Все це – явна проблема для компанії зі збору урожаю, тому, не дивно, що зернотрейдери активно користуються нестабільною економічною ситуацією і недостатньою захищеністю фермерів зі сторони держави.

Недарма говорять, що період кризи відкриває очі на раніше не помічені проблеми. У випадку України: відсутність розвинутої інфраструктури зернового ринку, недостатні можливості для транспортування зерна, призводять не лише до підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, але ставлять під загрозу успішність України на світовому ринку.

Адже, існує певна невідповідність: за можливості усіх ємностей для зберігання зерна у 32 млн. тон, після збору врожаю ми маємо понад 40 млн. тон зерна. Де це все зберігати? Адже усі елеватори в країні завантажені на 95%. Уявляєте, як це ускладнює процес транспортування зерна, і яка можливість збити ціну!

До того ж не існує чіткої системи експорту зерна. На сьогодні, одні порти завантажені зверх потужностей, інші працюють в режимі недостатньої зайнятості.

На сьогодні в державі лише дві компанії займаються транспортуванням зерна і з подібної ситуації можна зробити кілька висновків. По-перше, навантаження на два припортових підприємства для здійснення експорту зерна, просто неприпустима. По-друге, подібна ситуація демонструє, наскільки примітивно Україна сьогодні реалізує власні можливості, а головне, наскільки зернова інфраструктура потребує модернізації.

При розгляді подібних ситуацій мимоволі згадуєш слова великого комбінатора Отапа Бендера: «Вдаримо автопробігом по бездоріжжю, розгільдяйству і бюрократизму!». Саме в його ролі постає український уряд, який, продовжує сипати пил в очі, говорити про успіхи агрокомплексу, нечуваний урожай і готовність до держпідтримки у разі необхідності. Тут на думку спадає інший вислів: «Вирішення проблеми починається з її визнання». А українська влада демонструє кардинально-протилежне – щосили намагається згладити і замаскувати більшість проблем, старанно ховається від прийняття важливих рішень. Адже дійсно, вибори на носі, кому зараз вигідне реформування АПК, перегляд усталених схем, адже у будь-якому випадку будуть зачеплені інтереси окремих соціальних груп, а це може спровокувати падіння рейтингів.

На сьогоднішній день відповідними спеціалістами вже розроблений ряд кроків із реформування аграрної галузі, тобто революції не потрібно, лише системна і поетапна робота.

Однак, на сьогодні це лише проекти, а проблеми залишаються. Потрібно лише сподіватися і молити долю, що після виборів Україну все ж чекатимуть комплексні зміни в аграрній галузі, і ми врешті посядемо гідні позиції на світовому ринку.

Світлана Задорожна