 Після гучної заяви Дмитра Медвєдєва, президента РФ, на адресу української влади, знову почало мусуватися національне питання. Втім, за гучними заявами про державну безпеку потрібно чітко розуміти, у які ігри граються окремі політики.
Цікаво те, що українська влада в особі Ющенко, Тимошенко і Литвина, яка безпосередньо мала би давати усі відповіді вирішила скромно відмовчатись, бо за великим рахунком і сказати в принципі нічого. Замість них довелось віддуватись представнику Державного департаменту США (однозначно не перша, тим паче не українська особа). Не коментували заяву Медвєдєва хіба що ліниві. На телеканалах країни та інших електронних ЗМІ випливли різноманітні експерти і «суспільні діячі», які чесно працюють на владу. І так само прогнозовано спробували поставити проблему у потрібний, вибачте, ракурс. Суть більшості цих коментарів зводиться до того, що Медвєдєв, мовляв, образив український народ. Якщо говорити на чистоту, то ніхто при цьому не акцентує особливої уваги на змісті заяви президента РФ, а якщо б це зробили, то відразу відпала би потреба штучних конфліктів, які намагаються нав’язати рядовим громадянам. Цитата: "Для России украинцы испокон веков были и остаются не просто соседями, а братским народом, к которому мы всегда будем питать самые добрые чувства, с которым нас роднит общая история, культура и религия, объединяют тесное экономическое сотрудничество, прочные родственные, человеческие связи… В России надеются, что новое политическое руководство Украины будет готово выстраивать между нашими странами такие отношения, которые будут на деле отвечать подлинным чаяниям наших народов, интересам укрепления европейской безопасности". Варто зауважити, що Медвєдєв досить точно змалював у своїй заяві ту політичну «проституцію», яка на сьогодні існує в Україні. Окрема групка людей, нехтуючи цілим рядом чинників, робить із сусіда ворога. Тим самим під загрозою опиняється не лише економіка, а й низка чинників, які історично поєднують дві держави. Часто чути заяви, що Медвєдєв трактує Україну як неслухняного васала, якого потрібно повернути справжньому господареві. Водночас, інші стверджують, що Росія і так давно скупила всю Україну з патрохами, то мабуть потрібно розібратись, на який із цих мозолів тиснути, щоб зробити із росіян ворогів. До слова, не варто бути такими наївними, щоб думати, що хтось буде наражати державу на конфлікт заради міфічного панування. У наш час є більш гуманні методи. МВФ, до слова, навіть не конфліктував з нами, уряд просто нас всіх продав на три покоління вперед. То чому така реакція на правду, яку зі сторони видно краще. Стосунки із Росією почали штучно загострювати саме після приходу «демократичної» влади. Адже тоді народу втовкмачували: «Плюньте в бік Росії і тоді Європа відкриє свої щедрі обійми». Як би не так. Ми вже шість років чекаємо обіцяного безвізового режиму і ні на крок не просунулись у цьому напрямку. Навпаки, в Європі Україну трактують як вкрай ненадійного партнера та територію політичного хаосу. Відповідно, не потрібно приймати нас в свою пісочницю, адже усі ресурси і розумові, і трудові, і сировинні і без таких кардинальних кроків з України успішно викачуються. І ніхто не піднімає шуму з цього приводу, жоден націоналіст, який «порве кацапів, як тузик грілку» публічно не сіпається від того, що цвіт нації їде, куди очі світять аби лиш подалі від неньки України. Чехія вводить нам медичні довідки, у посольстві Греції, українцям тицяють кулаками в обличчя, на кордоні вимагають відбитків пальців, ще тільки в зуби не дивляться, а так ми для них раби-рабами, другосортний народ. І потрібно розуміти, що до такого стереотипу, довела національно свідома влада. Є затерте психологічне правило, щоб стати спільниками, потрібно знайти спільного ворога. У парі влада-народ, українські можновладці вирішили шукати третього, адже за антиросійськими гаслами можна приховати внутрішню антиукраїнську політику. Лариса Кузнєцова
|