Станом на 1 січня цього року черга по області в дитсадки становила 5,8 тисячі дітей, а уже на 1 серпня – 10,9 тисячі. Якщо із 1 вересня 6 тисяч дітей із тих, які стоять на черзі, все-таки підуть у дитсадок, то все одно 4,9 тисячі дошкільнят до ДНЗ не потраплять. Що ж робити тим батькам, діти яких потрапили у категорію «недитсадкових»? Відповіді немає.

До слова, це не єдина проблема, з якою зіштовхується родина у прагненні віддати чадо до садочка. Окремі заклади відмовляються приймати дітей до 2-річного віку, деякі піднімають ценз до 3-х років. Таку тривалу і практично неоплачувану відпустку дозволить собі не кожна мама. Можливо міські і обласні очільники роблять ставку на бабусь? Але така «розкіш» теж доступна не всім родинам.

У час, коли Віктор Ющенко проводив пропаганду демографічного вибуху, ніхто ні словом не згадав про ті питання, які виникнуть внаслідок стрімкого збільшення української нації. Навіть за умов досить нульового приросту населення (смертність і надалі перевищує народжуваність) держава і Волинь зокрема, зіштовхнулися із цілою низкою неврахованих моментів. Це і обмежена кількість ДНЗ, і нестача вихователів, які воліють працювати приватно за значно більші кошти, і скрутне фінансове становище родин, які дедалі чіткіше розуміють значення фрази «діти – це наше багатство».

Ольга Руда