Зарубіжні бізнесмени вважають, що краще від нас зможуть розпорядитися українською землею. Сьогодні таємно від простих громадян, за політичними кулісами відбувається розподіл українських сільськогосподарських земель – іноземці моніторять ринок угідь в Україні і ділять їх між собою.

Справа зайшла настільки далеко, що питання вже практично вирішене – наші ділянки нам вже фактично не належать. Українська влада замість того, щоб боротися за цілісність рідної землі, навпаки, робить все, щоб вона стала вотчиною іноземців.

До 90-х років Україна вважалася житницею майже всієї Європи. Неозорі лани пшениці, розвинуті колгоспи, ферми з великим поголів’ям худоби… Все це в минулому. Сьогодні все зруйноване, а держава сприяє тому, щоб не давати своїм громадянам можливості працювати.

На найбільш плодючі землі завжди кидали оком бажаючі з-за кордону. Іноземні олігархи проявляють інтерес до нашої держави зовсім не в плані інвестицій, як прагне це подати Тимошенко. Всім відомо, що про вигоду партнера турбуються в останню чергу.

Оскільки українці «раптом» стали поганими господарями, які не вміють користуватися власним багатством, гаряче бажання працювати на нашій землі виявили… французи.

Зокрема, відомі цікаві подробиці одного із засідань Української академії аграрних наук з питань земельних ресурсів, які сьогодні відбуваються на найвищому рівні. Офіційно засідання називалось «Французько-український семінар на тему: «Землі сільськогосподарського призначення. Оренда чи продаж? Роль землі у розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні».

На семінарі були присутні доволі серйозні люди. Заявлені були посол Франції в Україні Жак Фор, кілька вчених з Франції, міністр аграрної політики України Юрій Мельник, президент Академії аграрних наук Михайло Зубець.

Щоправда, замість посла прийшов його представник, а замість аграрного міністра – аж два його "зами". На зустрічі були присутні і народні депутати – представники комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних ресурсів.

Обговорювалась перспектива нашої агропродукції, закони України з приводу ринку землі, його подальша перспектива, створення іпотечного банку земель і – найцікавіше – чи потрібна взагалі українським аграріям земля. А якщо так, коли і як її можна буде купити.

Адже всі в курсі дерибану ділянок сильними світу цього, тоді як звичайні люди зазвичай не можуть отримати у власність навіть кілька соток.

Суть усіх виступів полягала в тому, що Україна нібито не береже свою землю, а вони знають їй ціну. Вирішити вільний продаж сільськогосподарських земель з 1 січня 2009р. – одна з умов угоди уряду з МВФ. Видно, до нас уже давно придивляються, і усі широкі жести – не такі вже й безкорисливі.

А наші законодавці, підігруючи багатим сусідам, стверджують, що Україні, взагалі-то, необхідно лише близько 25 млн.га сільськогосподарських земель. А зараз ми маємо близько 42 млн. га.

Свій апетит на українську землю французи мотивують тим, що у часи фінансової кризи потрібно годувати весь світ і власне за рахунок України вони мають намір робити так благородну справу. Під ширмою розмов про демократію і захист екології відбувались переговори на відверті теми: як і коли іноземці зможуть купити наші землі, і яким буде захист їхніх прав при зміні політичної ситуації. Відповідно висновок: українську землю потрібно віддати Франції – мовляв лише французи з їх багатим досвідом зможуть в Україні щось змінити. Разом з тим, варто пам’ятати, що 60% землі французам на їхній батьківщині якраз не належить.

Мало кому відомо, але заступники аграрного міністра уже давно катаються по закордонах в пошуках вигідного покупця. Натомість, хороший господар однозначно скаже, що пускати землі сільського господарського призначення в ринковий обіг – аморально і безвідповідально. І це не протест проти власності, а спроба пояснити, що земля повинна належати українським виробникам, а не транснаціональним корпораціям.

Якщо дозволити вільний продаж ділянок, то скоро вся Україна буде власністю якихось десяти сімей. Для того, щоб українці стали «кріпаками» на власній землі, залишилось вирішити два питання. Перше – кадастр, точніше, хто стане його власником – Мінюст чи Держкомзем. Адже «господар» кадастру буде мати всі дані про кількість землі в Україні. І друге питання, не менш важливе, - як узаконити те, що уже роздерибанене, в тому числі і окремими депутатами.

Депутат від Партії регіонів Микола Присяжнюк, який є головою парламентського комітету з питань аграрної політики і земельних ресурсів, переконаний, що саме державна політика спровокувала таку неоднозначність і хаос. Адже коли земельні паї передали у власність громадян, то належного законного підґрунтя, яке б регулювало земельні стосунки так і не було створено.

Крім того, за його словами, якщо перетворити землю в об’єкт ринкових відносин, то це ще більше поглибить криміногенну ситуацію.

В період кризи вводити ринок землі недоцільно і навіть небезпечно, - переконаний пан Присяжнюк: «Особливо в умовах відсутності належного законодавства , в першу чергу, законів про державний земельний кадастр і продаж землі».

Саме ці закони повинні створити оптимальні умови для ринку сільськогосподарських ділянок, і чітко визначити порядок проведення і реєстрації угод.

До того ж, за словами нардепа, необхідно прийняти закон про земельний іпотечний банк і про іпотеку, що дозволить державі бути повноцінним гравцем на ринку землі, це сприятиме впровадженню цивілізованого механізму іпотечного кредитування сільського господарства і підвищенню інвестиційної активності галузі.

P. S. Як би там не було, земля завжди була і залишається питанням національної безпеки будь-якої держави. В Україні її крок за роком забирають у господаря – українського народу. Так що, цілком можливо, що через кілька років ми будемо просити дозволу у зарубіжних панів, щоб посадити картоплю або виростити пшеницю. І перетворимось у безкоштовний додаток до плодородного чорнозему.

Лариса Кузнєцова