Здоров’я – найбільша цінність людини, яку ніхто не має права відібрати. Це та сила, яка рухає, спонукає до дій. Недаремно існує вислів, «що без здоров’я і життя не миле».
Ми, маючи можливість пересуватись на ногах, а не на інвалідних візках, бачити світ в усіх його барвах, слухати мелодії природи, дуже рідко в буденному житті згадуємо про тих, кого доля позбавила всього цього. Тих, хто «бачить» світ навпомацки або «чує» очима, хто рухається на колесах, не відчуваючи під собою землі, називають людьми з обмеженими можливостями, або – просто інвалідами. Ця найбільш незахищена і вразлива верства суспільства, за даними цього року, становить 5% всього українського населення. Та це лише офіційні цифри, насправді таких людей набагато більше. Сьогодні у Волинській області проживає понад 72 тисячі осіб, які з тих чи інших причин є інвалідами. Кількість тих людей, які пересуваються на інвалідних візках становить 1705 осіб, в тому числі: 294 дітей-інвалідів.
Прикро те, що державні можновладці згадують про них тільки тоді, коли відзначається річниця чи дата червоним кольором в календарі. Діюча влада, попри гучні заяви та обіцянки, не вирішує проблем інвалідів, а лише періодично відкуповується наданням мізерних соціальних виплат. Реалії сьогодення вказують на те, що ні місто, ні село не пристосоване до їхнього життя. Немає спеціальних переходів, тротуари з бровками не дозволяють подолати їх на візку. У великих містах немає можливості інвалідам потрапити до будь-яких установ, включаючи і житлові будинки. Ще гірша ситуація у регіонах України. Права інвалідів в нашій країні не те що не забезпечуються, вони повністю нівелюються. Люди з обмеженими можливостями, які потребують неабиякої уваги з боку держави, просто відгороджені від суспільства. Вирішення гострих проблем в країні щодо інвалідності здійснюється на законодавчому, проте, суто декларативному рівні. Підписання маси міжнародних документів (у тому числі й Європейської соціальної хартії), створення власних законів, програм, мало б багато в чому допомогти інвалідам і суспільству в напрямі взаємної підтримки. Та от тільки допомога ця залишається на папері. До прикладу, якщо на підприємстві кількість інвалідів менша, аніж визначено законом, роботодавець зобов’язаний відраховувати до Фонду соціального захисту інвалідів середню заробітну плату робітника. Здавалося б, що таке рішення мало б влаштовувати обидві сторони. Але проблема гостро постає тоді , коли з’ясовується, що гроші фонду «зникають» у невідомому напрямку, і фонди не звітують про свої витрати. Також, законодавство України гарантує робочі місця для інвалідів в обмін на податкові пільги для працедавців. На практиці ж виходить, що фірми просто беруть трудові книжки інвалідів, одержують пільги, а самим інвалідам просто виплачують якусь мінімальну суму відкупних. Крім того, навіть якщо інваліди хочуть працювати і їх готові реально взяти в штат, то умови просто не дозволяють добратися до місця роботи. На сьогодні важливим є розуміння того, що інвалідність - це не вирок, а обмеженість в певних можливостях, що не може стати причиною відмови людині влаштувати її на роботу. Адже, хіба не зарекомендували себе незрячі (і не тільки вони) кваліфікованими науковцями, викладачами, програмістами, юристами, музикантами, масажистами тощо. Тому, так необхідно здійснити конкретні кроки як з боку держави, так і суспільства і спрямувати зусилля на підтримку цієї категорії людей, допомогти їм самореалізуватися в цьому житті, визначити ряд пріоритетних професій для них. І, власне, потрібно пам’ятати одне, що піклуватись про людей-інвалідів потрібно щодня, а не згадувати лише, коли в календарі 3 грудня - Міжнародний день інвалідів.
Історична довідка.
3 грудня щорічно відзначається Міжнародний день інвалідів. Історія його виникнення розпочалася у 80-х роках минулого сторіччя, коли Організація Об'єднаних Націй оголосила 1983-1992 роки десятиліттям інвалідів. У цей період міжнародна спільнота проводила пошукову роботу з метою розробки заходів, направлених на поліпшення становища інвалідів і забезпечення їм рівних можливостей для подальшої їхньої інтеграції в життя суспільства. Створена програма дій була підписана 3 грудня 1992 р. (резолюція 47/3). Цей день Генеральна Асамблея проголосила Міжнародним днем інвалідів. Стандартні правила для забезпечення рівних можливостей для інвалідів були прийняті на засіданні Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 р. (резолюція 48/96). За прийняття цієї резолюції проголосувала й Україна.