Зараз, як і на початку 90-их, спостерігається тенденція до зростання числа українських емігратів як в Європі, так і в світі. Фінансова криза та масові скорочення робочих місць в Україні знову змушують наших громадян шукати кращої долі закордоном.
Напевно, що серед наших допитливих читачів знайдеться не одна людина, котра промишляла в Польщі. Проте найцікавішим є покоління тих, які на початку дев’яностих з дипломами про вищу освіту вимушені були йти на базар. В ті часи людина із вищою освітою не могла себе проявити, працюючи за фахом. На початку дев’яностих років небаченим успіхом було найнятися працювати в один із десятка лотків на Варшавському ринку. Ті люди, залишивши на шафі власні дипломи, цілком нормально призвичаїлись до тріскучих морозів і злив, до невлаштованого побуту. Вони навіть навчилися отримувати задоволення від усіх тих негараздів. У цих людей була лише надія на кращі часи, мовляв, ось ще трішечки потерпимо і заживемо по-людськи у своїй країні. І зміни такі відбулися: люди почали масово залишати ринки, де утвердилися як самозайнята робоча сила. Але причиною цієї тенденції стало далеко не солодке і безтурботне життя.
Нині в Україні вже виросло ціле покоління, влучний термін для означення якого ще підбере історія, а поки що їх називають дітьми, батьки яких вимушено перебувають за кордоном. Скільки таких дітей у нашій країні достеменно невідомо. У відкритих джерелах за всю новітню історію четвертої хвилі українських трудових мігрантів, яка почалася з середини 1990-х років, немає жодних точних цифр про людей, які поїхали шукати кращої долі закордон: ні про їхній соціальний статус, ні про вік, ні про освіту, ні про сімейний стан. Реальної статистики стосовно наших заробітчан не веде ні держава, ні поодинокі громадські організації. Соціологи в унісон заявляють, що традиційно родинний і вихований у повазі до Бога захід України переживає жахливу кризу. Тепер батьківську любов діти вимірюють кількістю пересланих з Італії та Португалії доларів і євро. Досвід спілкування з дітьми мігрантів також показує, що багато хто з тих, кого спонсорували мами з-за кордону, – емоційно вразливі й холодні до інших. Доволі часто у їхніх очах роль мами сходить нанівець, бо мама – це машина для заробляння грошей. А гроші, тим більше «легкі гроші», стають еквівалентом любові. І коли вона повертається, то приїжджає інша мама, вже не та людина, яка їхала, а її натомість зустрічає не та дитина, яку вона залишила. Гостра проблема сьогодення полягає також в тому, що якщо колись основна функція батьків полягала у вихованні дитини, то тепер вона звелася до того, аби дати дітям добру освіту та забезпечити гідне життя. Саме тому жінки та чоловіки їдуть на заробітки, залишаючи своїх синів і доньок без виховання. Тим часом їхні діти залишаються самотніми. Вони не визнані соціальними сиротами, бо фактично такими не є. Водночас не виховуються у повноцінній родині. Психологи твердять, що з від’їздом батьків змінюється поведінка дітей і частина з них стає агресивнішими, починає пропускати уроки в школі, скоює дрібні правопорушення. Нерідко такі діти потрапляють в залежність від комп’ютерних ігор, а ще гірше — наркотиків та алкоголю. Соціологи свідчать, що кількість дітей батьків заробітчан із травмованими душами та долями невпинно зростає. Адже ще не сформована людина потребує батьківської любові, підтримки, поради як у 10–13 років (ранньому), так і у 14 – 16 років (середньому) та 17 – 19 років (пізньому підлітковому віці).
Про те, що переживає дитина, коли батьки їдуть закордон написано багато. Я ж наведу лише один жахливий приклад, який трапився у Львівській області. Дмитрик навчався в п’ятому класі, коли з Португалії прийшла звістка про смерть батька, який перебував там на заробітках. Через декілька днів після цього дружина поїхала в далеку країну хоронити його, там і залишилася. Хлопчиком, у якого не було близьких родичів, заопікувалася сусідка. Проте, без батьківської любові та турботи дитина отримала сильну психологічну травму, що згодом вилилася у хворобу – епілепсію. Коли дитина росте без присутності близьких людей, тим паче якщо це батько або мати, не можна сказати, що вона живе повноцінним життям. Самі діти, батьки яких за тисячі кілометрів заробляють гроші, будь–кому скажуть, що все те матеріальне хотілося б обміняти на один дотик, один погляд, одне слово тата або мами… Це доволі велика проблема як для окремо взятої сім’ї, так і для держави в цілому. Адже діти ніяк не можуть зрозуміти чому їхні працьовиті батькі не потрібні власній країні, чому на чужині їм вдається влаштуватися краще. Невже цього не розуміють державні мужі, від яких залежить доля всієї держави і доля кожного маленького українця, зокрема. Як відомо, устами дитини промовляє істина. У зв’язку з цим виникає питання до нинішньої влади: "Ви ж обіцяли на виборах привести Україну до щасливого майбутнього. То де воно? Для чиїх дітей воно? Як жити дітям без батьків?"