24 листопада 2007 року біля пам’ятного знаку «Жертвам Голодомору 1932-1933 років» на Михайлівській площі Президент України Віктор Ющенко офіційно започаткував відзначення пам’ятної дати 75-ої річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні і проголосив весь наступний рік - Роком пам’яті численних жертв цієї трагедії. У промові глави держави прозвучало багато жахливих фактів та цифр, пов’язаних їз трагічними подіями тих років, в ній висловлений жаль та всенародна скорбота нашого народу за всіма невинно знищеними і замореними голодом. Віктор Ющенко в своєму слові  не забув згадати і про інші народи «комуністичної системи», які теж стали її жертвами: «Не вивищуємо і не принижуємо свого горя. Слово співпереживання і скорботи кажемо кожній нації і, насамперед, тим, з якими спільно пройшли через усе комуністичне пекло. Наше серце – щире, любляче, небайдуже до вас. Станьте сьогодні поруч з нами.»
Ми теж не хочемо розділяти померлих на народи чи нації, применшувати горе нинішніх нащадків хоч би однієї з колишніх республік Радянського Союзу, тому що вічна пам’ять про них неподільна. Спекулювати цим питанням та політизувати його – це злочин і ми це також кажемо нинішній українській владі, яка «загравшись» в благородство і тут шукає власну вигоду, забуваючи ще і про свої прямі обов’язки – дбати про живих. Так, можливо, ми і невчасно закликаємо нашу владну еліту «опуститися на грішну землю», але, скажіть, будь-ласка, - коли, як не тепер потрібно об’єднатися навколо спільного для народу лиха, щоб, насамперед, більше ніколи не допустити його повторення. Дехто може здивуватись, а чи можливе таке зараз, в наш час? Запевняємо, це вже відбувається, тільки ще в жахливіших та підступніших формах. І якщо влада нині не вбиває і не грабує відкрито, як це було за сталінського режиму, то не думайте, що вам подаровано шанс на життя. Своїми діями, а скоріше простою і ганебною бездіяльністю українські політики вже давно поставили свій народ на межу виживання. Так, пане Президенте, ми розуміємо, що дбати про мертвих легше, зручніше і набагато дешевше, ніж про живих, та й рейтинги можна підняти, але робити це, тепер, в таких тяжких для держави умовах – неприпустимо. 
За оцінками істориків жертвами Голодомору в Україні 1932-1933 років стали, за різними оцінками, від 6 до 8 млн. українців. За результатами переписів 1926 і 1937 років населення України значно скоротилося. У відсотковому співвідношенні чисельність українців в 1937 р. становила лише 84,7% від рівня 1926-го. Але при цьому, зазначимо, цей показник був не найнижчим серед республік Радянського Союзу, в Казахстані він був ще меншим – лише 72,1%. А тепер вдумайтесь в сучасну статистику: частка українців в 2008 р. становить тільки 89% від рівня 1989 р., тобто за ці роки нас стало менше на 6 млн., а, за прогнозами спеціалістів, до 2026 р. це буде ще мінус 6 млн. громадян. І в той час, коли Президент видає закони про Голодомор 1932-1933 рр., вимагає його визнання, вшанування і називає все це – «геноцидом» проти українського народу (Закон України «Про голодомор 1932-1933 років в Україні» від 28.11.2006), то яким словом ми можемо назвати те, що відбувається тепер - з нами та нашими дітьми. В результаті ганебної економічної, соціальної політики держави та політики владних мужів у сфері екології та охорони навколишнього середовища український народ займає сумну лідируючу позицію серед країн Європи за рівнем смертності, захворюваності (наприклад, перше місце за темпами поширення ВІЛ/СНІД та онкозахворювань), дитячої безпритульності. Ні для кого не секрет, що Україна вже давно перетворилася на «сміттєзвалище» Європи, світові екологічні стандарти – це для нас розкіш. На цьому тлі спорудження в Києві Меморіалу пам’яті жертв Голодомору (Указ Президента України «Про відзначення у 2007 році Дня пам’яті жертв Голодомору» від 2.11.2007), вартість якого за попередніми даними становить близько 750 мільйонів гривень, виглядає як кощунство. Частина Меморіалу вже збудована, на це держава витратила 130 мільйонів гривень, решта коштів передбачені в Держбюджеті на 2009 рік, який, нагадаємо, за висновками економістів та експертів, стане одним з найтяжчих років для України.
В суботу, 22 листопада вшанувати пам’ять померлих в результаті Голодомору 1932-1933 рр. приїдуть делегації 7 з 18-ти запрошених держав. В цей день відбудеться Чин освячення Меморіалу пам’яті жертв Голодомору, а також за участю Президента України, Глав держав, міжнародних організацій та делегацій, представників регіонів, свідків Голодомору пройде Скорбна хода від композиції «Ангели» до знаку «Свічка пам’яті». Під час Національної хвилини мовчання ми просимо всіх людей вшанувати пам’ять невинно загиблих, заморених голодом українців в 1932-1933 рр., а також тих, які були  позбавлені права на нормальне і гідне життя вже в нашій незалежній державі. Віримо, що якщо зараз ми, українські громадяни, знайдемо в собі мужність і силу правдиво оцінювати всі події нашого минулого і теперішнього, то, можливо, в майбутньому і нам хтось зведе пам’ятники, а головне - буде кому це зробити.