Сьогодні пріоритетним напрямком зовнішнього курсу урядової політики виступає інтеграція України у Європейський Союз та Організацію Північноатлантичного договору (НАТО). Нас переконують в тому, що «рух в Європу» – є благом та «світлим майбутнім» для нашої країни. Але ж Україна й знаходиться в самому «серці» Європи. Бентежливим є те, що інформування народу про вступ в НАТО відбувається не об’єктивно. Адже, як показують проведені нами соціологічні опитування громадян, (мешканців як села, так і міста), тільки 7% опитаних знають, що таке НАТО, 32% «десь там чули» про таку організацію, а 50% зовсім не знають про це нічого. Для того, аби «не лізти у воду, не знаючи броду», прості люди повинні знати всю правду, і не бути байдужими, коли вирішується їхня ж таки доля. Воєнний блок НАТО був створений в 1949 році нібито з метою розвитку міжнародного співробітництва, гарантування стабільності, підтримки миру, протидії тероризму в світі. Проте, головним прихованим завданням, яке було поставлено перед даною структурою - це посилення могутності США у боротьбі з Радянським Союзом під час «холодної війни». Увага була зосереджена на Східній Європі, і як жартували, призначення блоку полягало в тому, щоб відганяти росіян, стримувати німців і приваблювати американців. Сучасна американська політика, прикриваючись під демократичними цінностями та захистом людських прав і свобод, прагне встановити своє панування над усім світом, зневажаючи культуру інших народів і насаджуючи свою. Адже, недаремно панує думка, що для того, аби підкорити собі народ, потрібно знищити найцінніше його надбання – культуру! Підтвердженням чого, на сьогодні є вже не таємна доктрина Ради Національної безпеки США від 18 серпня 1948 року, розроблена під керівництвом спадкоємця генерала Донована, колишнього директора ЦРУ, масона Алена Даллеса (1893 — 1969), що реалізується й сьогодні. Ось цитата із його доповіді: "Посіявши в Радянському Союзі хаос, ми непомітно підмінимо їхні цінності на фальшиві й змусимо їх повірити в них. Ми знайдемо своїх однодумців і спільників у самій Росії. Епізод за епізодом буде розігруватись грандіозна за своїми масштабами трагедія загибелі найнепокірнішого народу на Землі, остаточного, незворотного згасання його самосвідомості. Із літератури і мистецтва ми, наприклад, поступово, витравимо їхню соціальну сутність, відучимо художників, відіб'ємо у них бажання займатися зображенням, дослідженням тих процесів, які відбуваються в глибинах народних мас. Література, кіно, театри — все буде зображати і прославляти найогидніші людські почуття. Ми будемо насаджувати аморальність… В управлінні державою ми створимо хаос і безладдя. Ми будемо непомітно, але активно і постійно сприяти самодурству чиновників, хабарництву, безпринципності. Чесність і порядність будуть висміюватися і нікому не будуть потрібні, вони перетворяться на пережиток минулого. Хамство і нахабство, брехня та обман, пияцтво і наркоманія, тваринний страх одного перед одним, зрадництво.., — все це ми будемо спритно й непомітно культивувати, все це буде розквітати махровим цвітом. І лише невелика кількість людей буде здогадуватись, чи навіть розуміти, що відбувається. Але таких людей ми поставимо в безпорадне становище, перетворимо на посміховисько, знайдемо спосіб їх оббрехати… Будемо спотворювати і знищувати основи моралі. Будемо завжди робити головну ставку на молодь. Станемо розкладати, розбещувати, розтлівати її ". Зосередившись на цих словах і порівнявши із тим, що відбуваються у нашому повсякденному житті, можна констатувати, що тотожність його слів і нашої дійсності абсолютна. Підростаюче покоління виховується в дусі жорстокості, зла та розбещеності. Давайте не забувати, що ми українці - слов’янський народ, впродовж століть виховувались в дусі християнських цінностей. Успадкувавши від своїх предків велику збагачену культуру, звичаї, традиції, ми зобов’язані зберегти, передати своїм нащадкам і, ні в якому разі, не промінювати своє культурне надбання на чужі примітивні стандарти життя. Нам потрібно керуватись лише своїми національними інтересами і пріоритетами, а не амбіціями окремих політичних лідерів, які є заручниками чужої політики. Не варто втягуватись у політичну гру, в якій нам відводиться роль постачальника дешевої робочої сили та інтелектуальних ресурсів. Сьогодні досить будувати мости там, де ніколи не було рік, адже український народ заслуговує на краще життя, а сама держава потребує зваженого курсу розвитку.
