Коли опоненти починають запитувати в мене, що ж зробив Янукович протягом ста днів президентства, то перше, що спадає на думку як основна заслуга – це те, що він ігнорував хаотичні коливання вітчизняного політикуму і впевнено почав реалізовувати свої програмні цілі.

Зважаючи на те, що під час президентських виборів Віктор Янукович був в опозиції, то ця кампанія була надзвичайно напруженою. Тимошенко неконтрольовано використовувала бюджетні кошти та адмінресурс, звичайно, такі капіталовкладення були для її іміджу вельми корисними. Адже над замилюванням очей українцям працювала орда політтехнологів. Тому, Віктор Янукович починав свою президентську каденцію у суспільстві, яке було пошматованим як ідеологічно, так і матеріально, а відтак сподіватися на швидкий відпочинок на лаврах не доводилося.

Сьогодні є багато конкретних фактів завдяки яким можна дуже легко порівнювати двох президентів, колишнього і нинішнього. Справа в тому, що Ющенко прийшов до влади не з конкретною програмою, де по пунктах розписані кроки на подальші п’ять років, він зайняв цю посаду завдяки хвилі емоцій, які охоплювали людей під час «помаранчевої революції», і до цього часу я вважаю, що факт повторного, третього, голосування був абсолютно незаконним. Втім, це вже в минулому. Повертаючись до питання хочу зауважити, що Ющенко протягом ста днів свого перебування на посаді лише витрачав гроші на закордонні вояжі. Він мав неабиякі можливості, адже Європа сприймала його як лідера революції і обранця народу. Натомість, його інертність перекреслила усі сподівання українців. Протягом перших ста днів його каденції ми часто чули інформацію про те, що президент практично кожного тижня кудись літає, втім ефект від візитів був нульовим. Ющенко не вибудував ні систему, ні вертикаль влади, а також не уклав жодних угод, які б визначили курс внутрішньої та зовнішньої політики країни на найближчі п’ять років.

Що стосується Віктора Януковича, то його заслуга вже в тому, що він послідовний і розуміє, що прихильність тієї частини українців, які проголосували за інших кандидатів потрібно заслуговувати конкретними справами. І справи ці доволі чіткі: по-перше, Янукович у короткі терміни вибудував чітку вертикаль влади. Дехто іронізує, мовляв, це що першочергове завдання? І я відповідаю однозначно так, одне з першочергових. Адже саме через політичну кризу та розпорошеність політичної еліти Україна опинилася у такому скрутному становищі. Якщо кожен на своєму місці буде знати що він має робити, тоді в інших ланках системи автоматично не виникатиме ніяких проблем. Уявіть собі, якщо кожен солдат у війську почне робити те, що важчає за потрібне, війська з таких вояк однозначно не буде, радше стадо. По-друге, Віктор Ющенко до кінця так і не зрозумів, яку ж політику йому проводити. Він хотів і Європі вклонитися, і від Росії мати зиск, при цьому іноді дозволяв собі доволі недипломатичні висловлювання по-відношенню до «Східного сусіда». Як наслідок, ми в короткі терміни зіпсували відносини не лише з Росією, а з тією ж Європою, яка дещо охолодила свій запал, оскільки зрозуміла, що така радикальність українського гаранта може у підсумку зіпсувати стосунки Євросоюзу із основним газовим постачальником. Як наслідок, Ющенко власними ж руками викреслив Україну з тріади Україна-Росія Євросоюз. Згодом, після того, як серед зими перекрили газопостачання у Європу, остання таки переконалася у своїх побоюваннях. Після цього Україну взагалі перестали сприймати серйозно.

Що натомість зробив Янукович. Він взяв курс на відновлення відносин з Росією, оскільки прекрасно розумів, що цей крок є стратегічним, і не помилився. Після того, як президенти обох країн нарешті зуміли налагодити міждержавні стосунки, Європа, як би дивно це не виглядало, теж стала до нас лояльнішою. Борис Колєсніков нещодавно заявив у Харкові про те, що угоди про безвізовий режим можуть бути підписані вже на початку 2012. Урядовці оперують конкретними датами і це вже вагомий крок. Оскільки від Ющенка конкретики ми так і не дочекалися. Все зводилося до пафосних виступів з наголосом на національну самосвідомість і крапка.

Головні ж здобутки президента Януковича це, передусім, чіткість владної вертикалі, яка нарешті повноцінно функціонує. Варто зазначити, що на відміну від попередника, команда Віктора Януковича і після обрання на державні посади і надалі працює як один механізм, нікого не понесло, як у випадку з Тимошенко чи Ющенком, коли «любі друзі» почали розбігатися і ставити палки в колеса своїм же патронам. Так не повинно бути, оскільки фінал буде такий, як у байці з лебедем раком і щукою.

Наступне що варто виділити – це покращення зовнішньополітичних стосунків. Прикро, що до цього часу опозиціонери так і не зрозуміли, що сила країни передусім у її економічній стабільності та добробуті населення, коли люди справді мають аргументи, щоб гордитися, що живуть саме в Україні, коли держава забезпечує їм гідний рівень життя. В іншому випадку, якими б красивими не були промови про національну свідомість, це не більше ніж пусті слова.

Світлана Задорожна